Мені не було шкода його дружину, адже він її не кохав, вона не давала йому відчуття польоту, радості і щастя. Це як тримати засушену квітку в кришталевій вазі – для чого? Якщо можна мати пахучу троянду.
На моє щастя, Сергій зробив правильний вибір і скоро я жила в його великому гарному будинку, а його дружина те й робила, що випрошувала грошей.
– Для чого вони їй, – тільки й хіхікала я.
Бачили б ви як я переобладнала будинок за своїм смаком, в ньому привела на світ нашу донечку, я взагалі була дуже щаслива і не звертала ні на кого уваги. Я була певна, що моє щастя триватиме вічно.
Про те, як живе перша дружина і її діти, я не думала, бо це не був моїм клопотом. Це ж чоловік вирішив лишити її без копійки, а не я. Для мене було головним аби я вийшла за Сергія заміж, а все інше – то вже його відповідальність і його рішення.
Я не змінилася за ці роки, тримала себе у формі, догоджала чоловікові, завжди була в доброму гуморі і не забувала захоплюватися своїм коханим.
Але через тринадцять років мені прийшлося з донькою виїхати за кордон. Сергій казав, що скоро до нас приєднається, йому ж уже п’ятдесят п’ять років, та й дітей троє. Я чекала його в Польщі, але його не було. Гроші, які я мала швидко скінчилися і я почала телефонувати чоловікові аби переслав нам щось на карточки.
Але від чоловіка ні слова, ні пише навіть. Я почала хвилюватися, подзвонила до свекрухи аби перевірила, що з ним.
– А у нього інша, Лесю, ти не знала, – в голосі свекрухи не було й тіні співчуття, мені навіть здалося, що вона радіє цьому факту.
– Яка інша? Я лиш два місяці як поїхала.
– Отак. хіба тобі не знати, як це буває? Більше мене не турбуй.
Я не могла це так просто залишити. Я писала йому, а далі вже й до адвокатів звернулася, бо я не та його перша жінка, яка піде мовчки. Я вклала в ту хату своє життя і маю мати з цього частку. Раз він не хоче діяти, як чесна людина, то я піду іншим шляхом.
Прийшлося на адвокатів заробляти, тому я й посуд мила, і прибирала, ні від чого не відмовлялася. Виявилося, що це теж робота і не всі її вміють старанно виконати.
Я рік терла і мила, лиш би вистачило і на прожиття, і на оплату послуг. Все тягнеться дуже довго, бо чоловік навмисно це робить, аби я більше витратилася, я про-іншому не можу пояснити. Чому так довго треба ділити майно. Чоловік викреслив з життя й доньку, яку до того, здавалося, любив. Як мені пояснити їй, що тато хороший, коли він сам робить протилежне?
Найбільше мені пече, що мій дім, моя фортеця, моя віддушина, залишиться чоловікові, бо я на нього не маю ніякого права. Як це так? Я прожила там, я його зробила домом, справжнім де тепло і радісно, а тепер що – залишок життя прибирати інші чудові будинки, де живе щастя?
Я знайду сили для того аби прогодувати мою дитину, але це ж так не робиться з людиною, яку ти колись так палко кохав!
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
