Ви помітили, що саме люди, у яких не все добре у стосунках, будуть найперше вам вказувати на недоліки вашого шлюбу? Отак скривлять губи, піднімуть вверх брови і промовлять багатозначно: «Я би з таким не жила…».
А, коли ви потім такого чоловіка кидаєте, бо ж он як вам добре радять, то вона з тим же виразом вам скаже:
– І кому ти тепер потрібна будеш? Вже нема Ігоря (Василя, Петра, Івана…), який би тебе таку хотів…
І знову це прицмокування губами і закочування очей від своєї прозорливості.
Я ніколи не повірю, що ви таких людей не зустрічали, бо у мене чи не кожна друга з таким багажем за спиною, але перша за порадами.
Але розказати я хочу лише про одну, найяскравішу представницю цього напрямку. В ній наче збіглися всі атрибути такої жінки: чоловік на людях тихоня-тихонею, але вартує лиш понюхати трохи, то такі цілий під’їзд не спить, зарплату приносить маленьку, зате вимагає королівських почестей.
І прикро, що я знала Оксану до цього всього і вона була щира і добра. Вона й зараз щиро і по-доброму вчить інших жити, але тоді вона була справді відкрита книга і вірила в кохання і вірність.
З чоловіком вони жили у свекрів, людей поважного віку, бо Олег був пізньою дитиною, але свекри в ній душі не чули. Тільки й чути було, як Оксанка гарно готує, як Оксанка прибирає, як Оксанка всюди встигає.
А вона й справді і на роботі, і вдома все робила, привітна, весела, щаслива.
Далі знайшовся у неї синочок, радість ще більша, цвіла Оксана і нічого не помічала, що всі навколо нею задоволені, лиш не її чоловік.
Чим вже вона там йому не вгодила – не відомо, але став він дуже часто їздити у відрядження, а далі й зізнався, що має другу жінку, яка чекає від нього дитину.
Оксана не могла повірити, як же так, вони ж такі молоді і що там прожили разом, лише три роки. Але Олег був категоричним:
– Я не люблю тебе більше, хочеш, то лишайся з моїми батьками жити, але я їду до неї.
Оксана пожила так кілька років, бо справді не мала куди йти, не до батьків же йти, де ще брат жив неодружений.
Думаю, що вона б і далі собі жила в свекрів, але вже дуже часто Олег почав навідувати батьків та просити розміняти квартиру, бо й йому треба десь жити з молодою дружиною.
І отак Оксана зустріла Івана, який з усіх достоїнств мав свою квартиру. Вона не довго думала і переїхала до нього.
– Він тихий і скромний, дитину мою прийме, то такий тип людей.
Далі їй доля показала, що вона геть не вміє в людях розбиратися. Іван був тихим і спокійним до того моменту, поки у них не з’явилася спільна дитина і вона була довго в декретній відпустці. І далі з тихого чоловічка й показалася людина, яка звіряла всі чеки та наголошувала, що він робить їй милість, коли купує щось її дитині.
І Оксана змирилася з тим, що інакше не буде. Ходить на роботу, яка не дає їй прибутку, а лише надію на стабільну пенсію, догоджає чоловікові, бо кому вона така ще здасться з двома дітьми і байдуже, що діти ж уже дорослі. Вона наче квочка бігає навколо них, подає і приносить, щоб всі оцінили, як вони без мами не можуть дістати ложку.
А потім вона приходить до когось з нас в гості, ми ж все одно збираємося і на своїх чоловіків часто жаліємося.
Той не працює, той не слухає, той не допомагає… А от вона мовчить… Мовчить та тільки очі отак закочує на кожну нашу розмову і каже: «Я б з таким чоловіком не жила».
І ти вже стихаєш, те, що тебе роздратувало на годину в чоловікові, починає муляти цілий день, далі тиждень, далі ти вже всі чоловікові вчинки бачиш через оте сказане: «Ти себе поважаєш? Як з таким жити можна?».
А я й справді, треба робити кроки, щоб стати вільною і незалежною, бо ж життя біжить просто, а ти й далі шкарпетки по хаті визбируєш.
І тоді Оксана й каже:
– Але ти й учудила, навіщо було кидати нормального чоловіка? Ти мені вибач, але ти на себе збоку подивися – хто з тобою такою жити захоче?
Ступор. Довга мовчанка. Десь в собі тамуєш крик і таку запізнілу думку – навіщо когось слухати збоку?
А у є такі подруги? Поділіться своїм досвідом в коментарях.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
