Алла моя на третьому курсі була коли одного вечора прийшла і поклала переді мною тест із двома смужками. Я дуже була здивована, адже не знала що вона має кавалера, проте проковтнула це і лиш запитала коли ж весілля планують молоді. Алла потупившись мовила, що не буде нічого і вона сама буде підіймати дитя. А одразу була проти того, так їй і говорила, то чому тепер до мене скільки питань?

Моїй онуці нині вже півтора року. Донька стала матір’ю у 22 роки, попри усі мої аргументи. Затялась, сказала, що все зможе і допомоги моєї не проситиме. Ну що ж? Я лиш пішла і розділила рахунки за комуналку, аби не платити зайвого і не гасити чужі борги. Половина квартири належала моїй доньці, тут я змінити нічого не могла. Просто сказала, що ми відтепер житимемо, мов сусіди. Все!

Бачу, що вона намагається сама з усім справлятися, але не скрізь встигає. часто ходить заспана і не вмита. Працює віддалено щось там ночами, а вдень із малою, інколи заходжу в квартиру а вона з спить поруч із малою вдень. Що то має бути з неї не знаю.

Подруги мої і знайомі не вірять, що я із онукою не допомагаю. Кажуть, що не змогли б так поводитись по відношенню до власної єдиної дитини, ще й докоряють, мовляв я щаслива бо вони марять онуками, а нема.

Їм дивно слухати що я людина принципова. Свого часу я Аллу попереджала про наслідки. Це – не забавки і не принести кошеня з-під будинку. тут раз і на все життя. Слухати мене не стала, то які до мене питання тепер?

Нещодавно найкраща подруга запросила мою Аллу на весілля. Донька сказала про це мені заздалегідь. Пояснила, що хоче розділити з подругою радість цього дня — ну бодай на кілька годин поїхати. Але я прямо заявила, що няньчитися з онукою не збирається.

Донька просила, сльози лила, але я не здавалася і тримала оборону. Потім вона ніби, як забула про те свято, нічого мені не говорила. Я думала що Алла здалась. Але ж ні! Вона вигадала підступний план.

В неділю зранку вона попросила мене зайти в кімнату до онучки, доки та спить і наглянути кілька хвилин. Сказала, що вискочить у магазин за молоком бо воно скінчилось.

Я собі й погодилась. Спати мала може до десятої, а була лиш сьома ранку. Алла вийшла а я собі зайнялась своїми звичними ранковими справами. Аж тут повідомлення від неї прилетіло: “Мамо, я на весілля поїхала. Буду через п’ять годин”. Я й отетеріла. Весілля? Яке весілля?

Так мені прикро стало, що донька таке втнула, так прикро. Набрала я службу відповідну і кажу так і так, сама мала, а мами нема.

Донька вже через три години на порозі була разом із тими людьми, що приїхали на виклик. Що вони там говорили, я слухати не стала, але моя Алла зайшла в кімнату пізніше і запитала:

— Як ти могла?

Не стала я їй нічого відповідати. Та й навіщо. Зі мною фокуси не проходять, думала, що вона це раз і назавжди засвоїть.

Але ж ні. За три дні вона до мене з папірцем підійшла. Надумала моя Алла нашу квартиру трикімнатну продавати, Каже не хоче зі мною поруч знаходитись після того, що я зробила. Запропонувала мені її частку викупити. У мене від здивування мову відняло. Як продати? Що купити, звідки такі в мене гроші?

Тепер маю на свою голову мороку. Бігала вже куди тільки могла, а бачу, що варіантів у мене ну ніяких немає. Або продаж, або я купую. проте мене ні один із них не влаштовує. А Алла зі мною і балакати не хоче. До моїх негараздів їй усе одно. Говорить, що після мого вчинку ми більше не рідня.

От як мені тепер бути? як її врозумити? Що вона затіяла?

13,02,2023

Головна картинка ілюстративна.