Це було друге диво на моїй пам’яті.
Першим було те, що град вибив на моєму городі все до трісочки, а в сусідки нічого не порушив. Відтоді знала, що Марина щось в собі має. Бо не може таке бути аби природа отак зробила.
А друге диво, коли Маринин зять перестав пити.
Те, що у неї взагалі зять з’явився, то я теж переконана, що це справа її рук, бо до того ходив Василь до іншої дівчини. Та так ходив, що вже й весілля мало бути, аж тут дивлюся – вже він на Марининому обійсті господарює, а її Алла ходить вся щаслива.
– Які чари, – казали мені куми, – Там були одні чари: та дівчина була порядна, а Алла довго не трималася. Та й усе. А ще кажуть, що говорила йому, ніби при надії – от він і змушений був одружитися.
– А де ж тоді дитина?, – питаю я.
Кажу вам, що може й так, але ж як то чоловіка, який любить – отак взяти і переманити? То пса чужого не дуже переманиш до себе, а тут людина!
Жили вони з Аллою вже десять років, але ніяких дітей і близько не було. Які можуть бути діти, коли він закосичений кожного вечора йде додому, а потім там такі концерти, що Алла в хаті не ночує, а йде до сусіди.
На ранок Василь йде знову на роботу, а вона до хати. І таке життя.
– Нащо ти, Марино, такого зятя тримаєш, – не раз я їй казала в очі, – Нічого тобі коло хати не робить, крім клопоту.
Вона відповідала, що я лізу не у свої справи і на свого б дивилася.
А далі – Алла прийшла до хати і поскладала одяг Василя та віднесла до його матері. Сама ж поїхала на роботу за кордон і відтоді не дається чути.
А Василя, мов підмінили! Просто друга людина, як якась полуда з нього спала!
Я, знаєте, завжди йду ввечері з роботи повз кафе, то він там був як годинник. А тепер ходжу – нема!
Я до куми, а вона й каже мені, що Василь пішов лікуватися.
Пройшло ще трохи часу і знову поголос по селу – Василь пішов жити до тієї своєї дівчини, що колись покинув перед весіллям.
– Пішов на двоє дітей, – каже мені кума, – Варя недавно теж від чоловіка пішла та приїхала до матері з дітьми.
А тут Василь на поріг і давай казати, щоб жили разом. Але ж я не знаю, я б йому не повірила, бо ж усі знають, який він був. Отак ризикувати та з дітьми, я б ніколи.
Але він і далі живе і я вам кажу, що то зовсім інша людина – роботящий, веселий, дітей водить на морозиво, а самі ні краплі. Знаю, бо моя кума там працює і каже, що нічого не бере в рот. Нічого.
То є чудо, дорогі мої, бо ви не бачили того, що бачила я.
А я ще й кажу Марині:
– Ти дивися, що ти з донькою з хлопця зробили. Якби ви йому не поробили, то він би й у вас таким був.
А вона мені як давай говорити та плескати… Ой, теж мені аргумент.
Василь стане скоро татом, такий ходить коло тої Варі як коло писанки – то не неси, то не роби. Я сам. Не лише я – люди не надивуються і тепер всі мені вірять, що Марина щось йому з Аллою робили, щоб він там був прив’язаний до них.
І знаєте, добре, що отак Алла вирішила то все закінчити, бо нікому не було від такого життя щастя. Деякі дівчата думають, що можна чоловіка приворожити, але життя показує, що хіба на якийсь короткий час.
А потім отаке починається, що сама в своїй хаті не можеш переночувати. Добре, коли котра додумається, то все завершити, гірше, коли отак звикає жити. Тоді сама не живеш і іншому не даєш.
Фото Ярослава Романюка.
