Телефон періодично вібрував. Хтось відчайдушно намагався додзвонитися. Що такого важливого треба сказати, щоб передзвонювати через кожні три хвилини. У робочий час незручно брати телефон. До обіду ще півтори години.
– На сьогодні все. Як Ваші відчуття? – питала свою клієнтку.
– Ой, спасибі, золоті руки у Вас, Марино Сергіївно, голова не болить, шия не хрустить. Шкода, що залишилося кілька сеансів масажу, – раділа жінка.
– Через півроку чекаю Вас. Якщо два рази в рік робити масаж, цілком достатньо уникати кризових моментів, – посміхнулася у відповідь.
Як пролетів час до обіду не помітила. Телефон висвічував 10 пропущених дзвінків, серце відчайдушно забилося, номер був невідомий.
– Лише б щось серйозне не сталося, з Ванею? – нервувала про себе, набираючи невідомий номер.
Слухавку взяли відразу, ніби чекали дзвінка.
– Алло, добрий день, Марино. Мене звати Костя. Скажіть своєму чоловікові, щоб більше не гуляв з моєю дружиною. У нас сім’я, в кінці-то в кінців, я ще живий. Все село вже сміється з мене. Досить, – вихором торохтів і обурювався якийсь Костя.
– Стоп-стоп. Що ви говорите?! Так мене звуть Марина, чоловіка Іван. Але при чому тут ми? І що значить гуляє? Ви помилилися номером, – обурювалася я.
– Номером точно не помилився. Аж надто багато сил витратив, щоб Вас знайти. Ви мене зрозуміли, передайте своєму чоловікові, щоб більше до моєї дружини не ходив. І що за у Вас сім’я така, що чоловік походи від жінки наліво ходить?
– Слухайте, Костю, яке Ви маєте право? Вам дорога Ви знаєте куди! – в гніві натиснула на відбій.
Що за розмова зараз була? Марення сивої кобили. Костя якийсь. Він чоловік чи ні? І до чого тут Ваня?
До кінця дня думки мене не відпускали. Звичайно, припустимо він неправий, тоді навіщо так настирливо намагатися додзвонитися?
І тут мене осінило. Так він в розпачі, він намагається всіма способами зберегти свій шлюб.
Я не повірила. І на наступний день рано вранці поки йшла на роботу зателефонувала сама до цього Кості.
– Здрастуйте, Костянтине. А тепер прошу спокійно мені все пояснити. І дайте відповідь на моє запитання, чому саме мій Ваня?
– Доброго ранку, Марино. А все просто, вони разом працюють. Ваш чоловік приїжджає на два тижні на вахту і наставляє вам ріжки, хоча моя дружина не краща. У нас все село вже знає, що моя дружина гуляє з вашим чоловіком.
Я кинула слухавку. Все більше не хочу слухати цю маячню. Мене немов облили льодом обклали. Все всередині стиснулося. Пульсувало у скронях. Я стояла посередині дороги і не розуміла, що мені робити, куди йти.
Я стиснула свої кулачки і намагалася привести себе до тями. Хтось привітався, але я не бачила хто. Ноги самі понесли на автоматі до роботи. Цілий день пройшов як в тумані. Я не пам’ятаю що говорила і як дійшла до дому. Дітей попросила залишитися у бабусі. Мені потрібен був час усвідомити.
Іван повернувся через два дні. Поводився як зазвичай. Грався з дітьми. Я ж не знала як почати розмову, яку виношувала три дні. Увечері коли діти заснули, я ризикнула:
– Ти мені нічого не хочеш розповісти?
– Ти про що, Маринко?
– Наприклад, про твої пригоди?
– Які ще пригоди, про що йде мова? Я втомився за два тижні, приїхав до своєї сім’ї і ти ще питаєш мене про якісь пригоди?
– Мені сказали, що ти невірний мені, це правда?
– Ну мабуть правда, раз ти віриш комусь чужому більше, аніж мені. Хоча я не розумію про що ти?
– Тобто ти чистий і мені наговорили на тебе?
– Марино, я живу в гуртожитку з такими ж чоловіками як я, які їздять вахтою, щоб прогодувати свої сім’ї. Нас в кімнаті три людини, можеш запитати у них, ночую я в кімнаті чи йду кудись. Серйозно, що за розмова? Хтось вирішив пожартувати. А ти повірила. Мені якщо чесно дуже прикро. Замість радісних обіймів ти зустрічаєш мене з необґрунтованими вигадками. Я працюю і сильно втомлююся, мені ніколи ходити і розважатися, – образився чоловік.
Мені стало так соромно. Повірила чужій людині, а чоловіка брудом облила.
Вирішила миритися, на наступний день купила красиву сукню. Приготувала легку вечерю і пішла вибачатися перед чоловіком.
Іван поїхав через тиждень на вахту. Я обіцяла більше плітки не слухати, якщо що, відразу дзвонити йому. Не минуло й двох днів, як Костянтин почав надзвонювати знову, я скидала його дзвінки.
Зрозумівши, що я слухавки не візьму, він відправив повідомлення на вайбер:
“Я вас розумію, я теж довго не хотів вірити. Вважайте це солідарністю власників розкішних ріжок” (нижче була прикріплена фотографія пари з датою на знімку).
Ваню я впізнала відразу на фотографії і дата яка стояла на знімку, була вчорашньою. Сказати, що я була приголомшена, це м’яко висловитися. Я кипіла… і готова була накинутися як отруйна змія, тільки щоб вжалити сильніше.
Мій світ був зруйнований. Я не знала що мені робити, він зрадив мене. Я випала з життя на цілий тиждень, взяла відпустку на роботі за сімейними обставинами та поїхала до мами з дітьми. Було неможливо знаходитися в нашому будинку і згадувати його слова. Як же він вміло мене перехитрив, зробив мене ж винуватою. За що мені це? За що?
Вдома я тихенько приходила до себе, і стала згадувати всі дивацтва: телефон на паролі (щоб в кімнаті чоловіки не користувалися), розмови по телефону і тихий голос на задньому фоні (телевізор працює), і його поїздки, якщо раніше на кожні вихідні поспішав додому , то тепер тільки через два тижні, хоча неділя була вихідною. Та багато чого я зрозуміла, згадувала, на що закривала очі. І мені це здавалося так природно, так легко він вмів розвішувати на мої вуха чергову порцію локшини.
І я з ним жила, боже який сором, ще ця нова сукня з моїми вибаченнями, фуу, як я могла?
Він дзвонив, але я не брала слухавки. Дзвонила його мама, відповіла, що більше не повернуся.
Свекруха приїхала сама. Гостинців привезла. Казала, щоб я одумалася.
– Ви що серйозно? Мені пропонуєте одуматися? Це що я гуляла? Я обманула?
– Заради дітей, в житті всяке буває, це чоловіки, – відповідала свекруха.
– Саме так, заради дітей… Це, вибачте мене, не я погана, це ваш син поганий.
– Ну що ти, одумається ще, він таки не пішов до неї, повернувся додому. Пройде його захоплення, одумається. Марина опам’ятайся, заради дітей треба зберегти сім’ю.
– Захоплення – яке ж Ви виправдання знайшли невірності, захоплення… Думаєте мені не шкода мою сім’ю, мені не важко, що ось так все валиться, а якщо не одумається? А якщо потім знову, з іншою жінкою? Мені що кожен раз його прощати, закривати на все очі? Здається ми не розуміємо одна одну. Ви його захищаєте, він ваш син. Але і у мене є сини і заради них, я не збираюся тягнути на собі його походеньки.
Свекруха довго сиділа, вмовляла, сперечалася. Але замість неї, на колінах повинен був повзати мій чоловік. Але цього не сталося.
Найгірше, у всьому звинуватили мене, що це я винна, що він їздить на вахту і стрибає у гречку. Як висловилася свекруха: “Такого чоловіка упустила, треба було краще за собою стежити. Ціну собі набиває”.
Це мені потім донесли і знаєте я повірила відразу з перших слів, тому що це так схоже на неї. А Ваня ходив як ні в чому не бувало, герой, це ж дружина винна, а не чоловік без совісті і честі.
Ми розійшлися. І я переїхала до своїх батьків. Шкодую? Та Боже упаси. А хлопчики вони бачаться з батьком і до бабусі в гості їздять. Думаю вони у мене розумні і не будуть вірити їх правоті.
У мене одна жінка запитала на роботі, коли звільнялися:
– А якби він прийшов і просив вибачення, що б ти зробила?
– Можливо і пробачила б… Тільки він не прийшов.
Життя одне, цінуйте себе. І хай там що говорять, я вірю, моє щастя ще попереду і воно чекає мене!
Автор: Ірина.
Фото ілюстративне.
