fbpx
Історії з життя
— Алло! Не знаю, як правильно подати? У вашої донечки братик менший є. Його щойно привезли у наш будинок. Ви ж його заберете? 

— Алло! Не знаю, як правильно подати? У вашої донечки братик менший є. Його щойно привезли у наш будинок. Ви ж його заберете?

Такий ось несподіваний дзвінок знайшов мене під час роботи. У моєї донечки, виявляється є рідний братик, він в дитбудинку. Хлопчику всього півтора.

Все ніби в тумані. Я офіційно – мати одиночка. З чоловіком розлучена, на руках – улюблена моя чотирирічна донечка. Є і чоловік для зустрічей, але відносини застрягли саме на фазі зустрічей, ні туди, ні сюди. Вже майже рік зустрічей, але щось змінювати він поки не рвався. Зовні все пристойно, але опори я в ньому не відчувала.

Я поговорила з завідуючою дитбудинку. Відключила мобільний. Знайшла тихе містечко і тут вже сльози полилися рікою. Я і мріяти не могла, що моя рідна, але колись усиновлена ​​Ася отримає собі братика або сестричку. Чула, так буває. І як би я рада була ще одному солоденькому малюку. І доньці  він брат рідний, і мені другої дитини хотілося дуже.

Вирішити було не просто. Ситуація у мене – практично гармонія, все врівноважено, працює, як ідеальний механізм. Будь-яка непомітна піщинка – і все розвалюється. Хлопчика цього я в очі не бачила, захочу – і Ася про нього не дізнається. У мене все добре, і чоловік, і донька. А буде важко: Віталій і з нами щось не дуже готовий бути, а ще одне дитятко?

Але я вже все зрозуміла, поки ридала. У Асі є брат. Вона моя дитина, значить і він теж. Мій, мій синочок десь один, без мами.

Було дуже непросто. Я не знала, як пояснювати Віталію, що зібралася усиновити другого. Говорила з ним чесно, нічого не приховувала, розповідала, як я це бачу, і чому інакше не можу. Він сказав, думати буду, але ти ж розумієш.

Я розуміла. Але син все ще в дитбудинку. Я вирушила знайомитися. Приїхала в дитбудинок з усіма паперами, але ця ось тривожна і турботлива мадам, що перевернула мій світ єдиним дзвінком, раптово почала все заперечувати.

У нього мама є. Чекайте, вона може бути, сама надумає. Їй повідомили, що з’явилася претендентка на дитину, і тепер вона теж визначається.

Рідна мама моєї Асі і хлопчика кілька разів то погоджувалась, то не погоджувалась на всиновлення

І ось вирішено остаточно: варіантів повернути дитину у мене не залишається. Зате залишилася гора документів на усиновлення і спустошеність. Таку тільки дитиною можна заповнити. Зробити вигляд, що цієї піврічної “тяганини” не було, я не могла. Я вже бачила свого сина, відчувала його тепло.

Віталій дивився, як мені не добре, і раптом сказав:

— Підемо. Підемо на курси прийомних батьків, я хочу дізнатися, як це. – Це була найкраща новина. Величезний крок. Справжня любов, я тепер точно знала.

А після школи на світ з’явився Левко. Як для нас.

У нас тепер двоє. І ми одружені. Але я досі хвилююся про Асіного рідного брата, іноді з’ясовую, як він там. Хто знає, раптом він знову опиниться в дитбудинку? Вже в цей раз ми його заберемо. А якщо й ні, прийде час і брат з сестрою зможуть зустрітися.

Головне, все склалося. Я дізналася, який Віталій справжній. І він дізнався про себе чимало.

А сиве волосся і зафарбувати можна.

Авторство невідоме

Головна картинка ілюстративна – firestock.ru

Текст редаговано – intermarium.news