«Любонько! Не втікай! Дай поглянути на доньку!» – летіли за нею його слова. Люба зупинилася: «Що? Подивився? Що тобі потрібно, Володю?» Він, затинаючись, говорив про те, що давно збирався до них приїхати. Але ніяк не наважувався. Гадав, вона зачекає, бо кому потрібна буде з дитиною. Але все ще можна змінити. Якщо він і винен, то Господь і так покаpав його
Люба йшла від лiкаря і сльози заливали її обличчя. Добре, що надворі падав мокрий сніг, який змішувався зі сльозами, бо…