Артеме, ми повинні. Я маю тобі дещо сказати, — почала я, роблячи крок до нього. — Це важливо. Давай сядемо, будь ласка
— Ти бачиш? Він справді сміється. Я точно знаю, що він мені посміхається. Подивися, які в нього сильні долоньки. Уявляєш,…
Стіл був накритий ідеально. Біла накрохмалена скатертина, кришталеві келихи. Сьогодні мамі шістдесят, а батько, як завжди, приніс величезний букет гортензій. Вони стоять у високій вазі, рожеві та пишні.
Стіл був накритий ідеально. Біла накрохмалена скатертина, кришталеві келихи. Сьогодні мамі шістдесят, а батько, як завжди, приніс величезний букет гортензій.…
Світлано, це не так, як ти думаєш. Я поясню. Те, що було, не має жодного значення порівняно з тим, що є зараз, із нами
— Ти повернувся, Андрію, — мій голос звучав дивно рівно, хоча всередині кипів вулкан емоцій. Я стояла, притулившись до кухонного…
Ні, мамо! Звісно, ні! Ти наш незамінний помічник. Я був не правий. Вибач. Я прошу, забудь про це.
— Я чую тебе, Максиме. Я пробачаю тобі, — мої слова пролунали тихо, але в моїй душі не було жодного…
Ти сама колись сказала, що я не маю права на надію на твій дім, — прошепотіла я, хоча в голові звучав гучний дзвін спогадів
— Ти зовсім не така, як я тебе виховувала! — Голос матері тремтів, зриваючись на високі ноти. Я відчувала її…
Ви говорите про гроші? Про квадратні метри? Це все, що залишилося від нашого щастя? Ви ж самі, Ларисо Петрівно, казали мені, який він був золотий чоловік! Який турботливий син! А тепер.Тепер ви просто пропонуєте мені заплющити очі на його зраду?
— Оксано, а тепер послухай мене уважно. Ти бачила Максима, так. Але ж ти розумієш, як влаштоване життя? Чоловіки –…
І що з того, що я приходжу пізно? Ти приходиш пізніше за мене, Артеме. Хіба це означає, що я нездатна створити затишок, чи що я маю бігти з роботи, щоб приготувати тобі обід із п’яти страв?
— Артеме, ми ж домовилися! Ти сам це запропонував, — мій голос тремтів, але я намагалася зберегти сталеву нотку. —…
Я не розумію, Юліано, чому ти поводишся як чужа людина. Це ж не так складно — позичити! Ти ж знаєш, що я б зробила для тебе те саме!
— Юліано, ти мене взагалі чуєш? — Голос Маріанни був просочений гірким докором, і здавалося, що відстань у тисячі кілометрів…
— Я… — Наталя замовкла. Як пояснити, що вона всього лише донька маминої подруги, але при цьому — єдина людина, яка справді піклувалася про тітку останні роки?
Оксану ховали під проливним дощем. Наталя стояла біля краю свіжої могили, розглядаючи навколо незнайомі обличчя. Яка дивина – за життя…
Думала: ось виросте Артем, стане самостійним, і я нарешті видихну. Куплю собі квиток кудись до моря, посиджу з книжкою, посплю досхочу. Звичайні мрії
Двері ще не встигли зачинитися за сином і невесткою, а я вже набрала номер. — Артеме, — сказала я, стараючись,…