Звісно. Я Дмитро, водій Ігоря Петровича. Бачив, як ви вийшли з офісу. Можу чимось допомогти? Куди вас підвезти?
— Андрію, як ти міг так зі мною вчинити? Я все чула. Ти був там, у кабінеті, з іншою... —…
«Добрий день, Катерино. Мене звати Вікторія. Мені треба з вами поговорити. Це стосується Дмитра й вашої спільної ситуації.»
— Дмитре, сідай. Нам треба поговорити. Серйозно. Він стояв у дверях кухні з пляшкою води в руці, ще не встиг…
Викидаю, — сказала я тихо, але твердо. — Збирайте речі й шукайте собі інше місце. Сьогодні.
— Валентино Петрівно, досить! — мій голос тремтів, але я не відступала. — Якщо вам не подобається, як я готую,…
«А я що? Гірша за них?» — запитала вона врешті, дивлячись на Володю
«Ольго Іванівно, а ви ніколи не думали повернутися до роботи? Хоч бодай на пів ставки?» — запитала я тихо, але…
— Жанно, ну будь дорослою. Це розвалюха. Кому вона потрібна? Але земля там зараз росте в ціні, бо місто розширюється. За ділянку можна виторгувати нормальні гроші. Навіщо вона тобі? Ти туди їздиш раз на пів року вікна фарбувати.
Жанна стояла біля вікна орендованої квартири й дивилася, як дощ розмиває пил на склі. На кухні Олег рахував щось на…
— Ти якась дивна сьогодні, — Олег зайшов на кухню. — Роздратована. Може, досить уже цих демонстрацій? Звільнилася — і добре. Приготуй щось нормальне, я зголоднів.
На столі у директора лежала заява. Вікно було прочинене, і кутик паперу злегка підіймався від протягу. Вікторія стояла навпроти, склавши…
Олено, дитя, — казала вона солодким голосом, проходячи пальцем по полиці над шафою в кухні, — а тут чому так багато пилу? Ти ж молода, маєш сили, треба протирати частіше.
— Андрію, ріжь швидше! Не бачиш, я тут тримаюся останньої сили! — голос Галини Петрівни тремтів, хоч вона намагалася звучати…
Я повільно поставила чашку на стіл. Усередині все кипіло. Я знала, що ця розмова неминуча, але не чекала, що Андрій дійде до того, щоб перевіряти мої особисті покупки
— Ти справді зараз це питаєш? — я завмерла посеред кухні з чашкою в руках, дивлячись на Андрія. Він стояв…
Якщо Надія Петрівна ще раз дозволить собі вказувати, що мені робити зі своїми заробітками, я сама їй нагадаю, хто тут господиня.
— Маріє, ти справді вважаєш, що можеш так зі мною розмовляти? — голос Віктора тремтів від напруги, очі дивилися прямо,…
— Навіщо нам той штамп, Ір? — казав він щоразу, коли розмова заходила про ЗАГС. — Подивись на мого брата. Живуть двадцять років без папірців, дітей виростили. А он сусіди розписалися — і через рік зі скандалом майно ділять. Тобі що, печатка важливіша за мої почуття?
Авторинок гудів, як розтривожений вулик. Запахи розігрітого асфальту та мастила змішувалися у важкий коктейль. Ірина вже сто разів пошкодувала, що…