fbpx
Історії з життя
Андрій так і не дійшов до ліжка. Ліг на підлозі і голосно захропів. Вона тихцем зібрала речі і вже в дверях озирнулась. Ні! Вона просто не може так піти. Тому розвернулась і доки чоловік спав на килимі у вітальні пішла на кухню, узяла каструлю з борщем, яку готувала для нього і поглянула на коханого

Андрій так і не дійшов до ліжка. Ліг на підлозі і голосно захропів. Вона тихцем зібрала речі і вже в дверях озирнулась. Ні! Вона просто не може так піти. Тому розвернулась і доки чоловік спав на килимі у вітальні пішла на кухню, узяла каструлю з борщем, яку готувала для нього і поглянула на коханого. За матеріалами Волинська Газета

Борщ. Уже годину стояла біля плити і готувала борщ. Такий, як він любить: із болгарським перчиком, шматочками томатів та запашними травами. Втоми не відчувала, хоча ноги після напруженого робочого дня гуділи. Нічого, то ж для нього старається…

От і готово. Страва вдалася на славу. Запаслася гарненькими тарілками та сметаною, все поставила на стіл. Чекала. Годинник відрахував восьму вечора – ось-ось коханий має бути.

Вже й пів на дев’яту – а дверний замок вперто ніхто не прокручував. Десята, одинадцята… Взяла до рук телефон – абонент не може прийняти її дзвінок. Дванадцята… Борщ давно прохолов.

Прилягла на дивані і думала. Вперто думала про те, що й коли зробила не так. Може, їхні стосунки дали тріщину тоді, коли затрималася на роботі?… Він дуже образився, казав, що порядні жінки так не поводяться. Мовляв, зарплата мала, а робота допізна. Плакала, пояснювала, а він наступного дня повернувся вранці, ледве тримаючись на ногах.

– Це через тебе, – пробурмотів тоді. – Це ти мене до такого життя доводиш…

Знову ревіла і просила пробачення. Начебто все налагодилося, аж тут –коханий вкотре повернувся вранці. Вже не пояснював, просто ліг у коридорі і так заснув. А потім було повернення о третій, четвертій ночі. Наче й звикла, бо тих ранкових «побачень» вже назбиралося до незліченої кількості. Мовляв, треба ж чоловікові розслаблятися після робочого дня.

А вона? Та хто в жінок про таке питає? Вони витриваліші, кажуть.

– Та твій іще нічого – хоч спить, коли набереться. А мій Вася ще й галасує – терпи, – по-філософськи втішала Ірочка.

Дітки.  А у них із Андрієм навіть діток нема. З такими думками й задрімала. Аж раптом – шкрябання у дверях. Коханий повернувся. Подивилася на годинник – пів на четверту, а вона так і лежала – не роздягавшись на застеленому ліжку.

Андрій знову дійшов лиш до коридору. Завжди дивувалася його особливому вмінню у будь-якому стані мати сили добрести додому і не спромогтися ступити й кроку від вхідних дверей до їхнього ліжка, котре ще добре пам’ятало вечори, проведені разом. Точніше – то вона пам’ятала, а те кляте подружнє ложе давно охолонуло, як і сьогоднішній червоний борщ.

Поки він хропів на килимку, збирала речі. Одна вечірня сукня, куплена ще до заміжжя, чотири кофти, одну з яких двічі довелося зашити (добре, що «жіночі» справи їй під силу), двоє джинсів і кілька пар колгот. Про всяк випадок, до спідниць, яких Андрій усе одно не дозволяв носити. Невже це все? Вони ж разом чотири роки, а заробила менше, як погана найнята домогосподарка?

Взяла свій нехитрий крам, складений у поліетиленовий кульок, переступила через свого коханого, що розкинувся на підлозі, і зупинилася. Ні. Вона не може піти ось так! Увійшла на кухню, взяла каструлю з борщем і… вилила нехитрий кулінарний шедевр прямісінько на підлогу. Задоволена зачинила двері…

Вона пішла, щоб знову на котрійсь кухні готувати борщ, але вже для того, хто куштуватиме його гарячим.

Злата ВОЛЬНОВИЧ.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook