Весілля тривало до пізньої ночі. Музика не стихала, столи ще були повні, гості не збиралися розходитися. Катя і Андрій були неймовірно щасливими, адже свято вдалося. Було багато подарунків, приємних сюрпризів і радісних облич.
Але все одно вони були втомлені, зараз хотілося виспатися аби поїхати у медовий місяць.
Коли мати Андрія дала їм сертифікат на оренду будиночка в Карпатах на цілий місяць, молодята заплескали в долоні.
Вони давно про це мріяли. А тут цілий місяць вони можуть насолоджуватися красою гір!
Вони лягали з думкою про те, яким чудовим буде завтра.
На вокзалі було людно. Вони майже бігли, боячись запізнитися. Коли поїзд уже стояв, Катерина відчула, як напруга відпускає. У вагоні вони сіли поруч, не розмовляли кілька хвилин, просто дивилися у вікно.
— Нарешті, — сказала вона.
— Тепер спокійно, — відповів Андрій.
Дорога була довгою. Вони заснули, прокидалися, знову дрімали. Коли приїхали, сонце вже хилилося до заходу. База відпочинку виглядала тихою. Адміністратор швидко оформив заселення і показав дорогу до будиночка.
Всередині було чисто і просто. Дві кімнати, невелика кухня, стіл, кілька стільців. Катерина обійшла приміщення, відкрила вікно.
— Мені тут подобається, — сказала вона.
— І мені, — відповів Андрій.
Вони навіть не вечеряли. Лягли відразу, втома накрила різко. Катерина подумала, що вперше за довгий час ніч буде справді тихою.
Стук у двері був різким і настирливим.
Андрій розплющив очі, не відразу зрозумівши, де він. Потім почув ще один удар у двері. Він потягнувся до телефону.
— Сьома ранку, — пробурмотів. — Хто це може бути.
Катя сіла на ліжку.
— Може, помилилися?
— Зараз дізнаюся.
Він накинув халат і пішов до дверей.
Андрій відчинив двері і кілька секунд мовчав. Перед ним стояла його сестра разом із чоловіком. Обоє були в куртках, за спинами — дві валізи. Сестра усміхалася так, ніби вони домовлялися про цю зустріч заздалегідь.
— Ти не жартуєш? — тихо запитав Андрій.
— Ні, — відповіла вона. — Ми приїхали.
— Куди саме?
— Сюди. Відпочивати.
Він машинально подивився на валізи, потім назад на обличчя сестри, ніби шукав пояснення.
— У нас тут медовий місяць, — сказав він.
— Знаю. Але ж ми родина. І ми теж давно не відпочивали.
Катя підійшла ближче, зупинилася в коридорі.
— Що відбувається?
— Ми тепер разом відпочиватимемо, — сказала сестра. — Правда, чудово? Ти ближче познайомишся зі мною, а я з тобою.
Вона зайшла в будиночок без дозволу, оглядаючись довкола.
— Непогано. Дві кімнати. Нам підійде.
— Нам — ні, — сказав Андрій. — Це не обговорювалося.
Сестра знизала плечима.
— Мама сказала, що будиночок спільний. Вона так замовляла.
— Чому ми про це не знали?
— Слухай, ми оплатили частину, мама оплатила частину. Так дешевше.
Катя мовчала. Вона дивилася, як чужі люди вже відкривають шафи і ставлять валізи на підлогу.
— Ми не планували жити разом, — сказала вона спокійно.
— Плани міняються, — відповіла сестра. — Зате не буде нудно.
— Ми хотіли бути самі, — сказав Андрій.
— У вас все життя попереду. А нам теж хочеться відпочити.
Сестра зняла куртку і повісила її на спинку стільця.
— Я голодна. Тут є кухня? Катю, що ти вирішила приготувати своєму чоловікові?
— Ми збиралися снідати в кафе, — відповів Андрій.
— Навіщо витрачати гроші. Мама казала, що тут усе є.
Він нічого не відповів. Вийшов надвір і набрав номер матері.
— Мамо, що це означає?
— А що такого?
— Чому вони тут?
— Так дешевше.
— Це наш будиночок.
— Не перебільшуй.
Він повернувся всередину з відчуттям, що розмова нічого не змінить.
— Ми сьогодні підемо, — сказав він Каті. — Прогуляємося.
— Добре, — кивнула вона.
Вони вийшли, залишивши будиночок на сестру і її чоловіка, які вже сварилися з приводу сніданку.
Вони пішли далеко від будиночка. Спочатку мовчали. Катя дивилася під ноги, Андрій ішов поруч, засунувши руки в кишені.
— Я не так уявляла собі це, — сказала вона.
— Я теж, — відповів він.
— Ти знав, що так буде?
— Ні. Якби знав, ми б не приїхали.
Вони зайшли в невелике кафе неподалік. Сіли біля вікна, замовили каву і щось просте на сніданок. Катерина повільно помішувала ложкою, не дивлячись на чашку.
— Мені неприємно, — сказала вона. — Ніби ми комусь заважаємо у власному житті.
— Вони так не думають, — відповів Андрій. — Для них це нормально.
— А для нас — ні.
Він кивнув. Говорити більше не хотілося.
Перший день вони провели в прогулянках. Ходили стежками, дивилися на гори, намагалися не думати про будиночок.
Повернулися пізно. У домі було шумно. Сестра і її чоловік голосно обговорювали щось на кухні. Коли побачили їх, лише кивнули.
— Ви де були? — запитала сестра.
— Гуляли, — відповів Андрій.
— А вечеря?
— Ми поїли.
Вони зайшли до своєї кімнати і зачинили двері. Проте спати не вдалося. Було чути розмови, кроки, звук посуду. Потім двері грюкнули. Хтось підвищив голос. Катерина лежала з відкритими очима.
— Я так не зможу, — прошепотіла вона.
— Я знаю.
Наступні дні були схожі. Вони виходили рано, поверталися пізно. Бували на екскурсіях, їздили в сусідні села, сиділи в кав’ярнях. У будиночку з’являлися лише переодягнутися. Сестра з чоловіком влаштовували сварки:
– Ми не взяли достатньо грошей аби купити їжу, ви маєте вкладатися разом з нами.
– У нас все добре. – казав брат
– Який ти! Ні аби сестрі зробити приємність та оплатити харчування. Отак всі гроші викинете на вітер, а толку? Сімейне життя так не живеться.
Це повторювалося щодня, сестра вчила як правильно жити сімейне життя. Катерина не витримала.
— Андрію, — сказала вона. — Давай поїдемо.
— Куди?
— Хоч куди. Я не відпочиваю.
Він мовчав кілька секунд.
— Добре, — сказав нарешті.
Вранці вони зібрали речі. Сестра вийшла в коридор, здивовано дивлячись на валізи.
— Ви куди?
— Туди, — відповів Андрій.
— Через нас?
— Так, ти зіпсувала нам медовий місяць. Його першу частину. Але я хочу пам’ятати геть інше, тому насолоджуйся відпочинком і можеш маму покликати, вона точно буде готувати та прибирати.
– І покличу.
– Вперед.
Вони поїхали в готель неподалік. Номер був простий з чудовим краєвидом. Уперше за кілька днів вони заснули спокійно.
Решту відпочинку вони провели спокійно. Гуляли, їздили на короткі екскурсії, сиділи в кафе. Про будиночок майже не згадували. Сестра не дзвонила, мати теж мовчала.
Перед від’їздом вони все ж зустрілися на вокзалі. Сестра виглядала невдоволеною, як і його матір, яка таки приїхала.
— Де ви пропадали? — запитала мати. — Нам довелося гроші позичати.
— Ми змінили житло, — відповів Андрій.
— Міг би й попередити. Сестрі треба помагати, я не зможу ввесь час вас мирити!
— Мамо, у сестри є чоловік. І досить таких подарунків, а потім дивуєшся, чому ніхто не вдоволений. Ти чула, що скупий платить двічі?
Чоловік сестри стояв осторонь і мовчав. Поїзд прийшов швидко. Розмова обірвалася сама собою.
Коли вони повернулися додому, мати прийшла того ж дня. Вона була роздратована.
— Навіщо ви так зробили? — почала вона з порога.
— Ми просто поїхали, — сказав Андрій.
— Не могли потерпіти?
— Це був наш медовий місяць.
Мати важко зітхнула.
— Я хотіла як краще.
— Я знаю, — відповів він. — Але наступного разу ми самі вирішимо, як краще для нас.
Катя мовчки накривала на стіл. Вона не втручалася в розмову. Коли мати пішла, у квартирі стало спокійно.
— Ти не шкодуєш? — запитала вона пізніше.
— Ні, — відповів Андрій. — А ти?
— Ні.
Вони сиділи поруч і були впевнені, що надалі будуть самі керувати своїм життям. Але чи їм це вдасться?
