Погано, все погано, погано. — Ольга лежала і на свої тяжкі думки відповідала ударами по ні в чому невинному, улюбленому, м’якому диванові — чому все пішло шкереберть: з Андрієм розлучилася, на роботі завал тому доводиться мало не ночувати в офісі.
Начальниця, мов з ланцюга зірвалася, хоча досі завжди була лояльною і нормально до неї ставилася, але останнім часом прямо з’їлася на неї, перепочити не дає. Коли Оля заїкнулася про те, що їй набридло так працювати, що більшу частину свого часу вона проводить на цій роботі, то Олена Анатоліївна, дивлячись на неї через плече, сказала:
— Ти знаєш, а в нас незамінних немає. Не подобається – заяву на стіл.
Ось як там працювати далі?
А Андрій, ось уже від кого не чекала такої підлості, то це від нього, однак теж помилилася. Здавалося, що таке сильне кохання дворічної давності триватиме з усіма наслідками: весіллям, спільним житлом, дітьми, загалом — сім’єю. Чекала на пропозицію руки і серця, а отримала морального ляпанця.
Він, виявляється, ще замолодий для створення сім’ї і йому не треба вказувати, що робити чи не робити і взагалі, він хоче пожити вільним життям, тому: «Олечко, ми розлучаємося». А через день вона побачила його в кафе з іншою.
От як далі жити, вона так втомилася від усіх проблем та невдач, що їй так і хочеться втекти від них подалі, куди очі дивляться. Ольга зіскочила з дивана, сполоснула холодною водою заплакане обличчя, схопила ключі від машини з тумбочки в коридорі, куртку з вішалки і зі швидкістю вітру випурхнула з під’їзду.
Вона їхала і їхала спочатку містом, потім виїхала за його межі, сльози розпачу застигли в неї в очах. Зупинилася перед пустельною трасою, яка простяглася перед нею, витерла насухо очі, щоб сльози не заважали бачити дорогу і, натиснувши на педаль газу, на всіх парах помчала по шосе. Швидкість сягала ста п’ятдесяти кілометрів на годину.
Добре, що цього раннього ранку нікого не було на дорозі, тому що її настрій, який знову опустився до нуля, міг би спровокувати погану ситуацію на дорозі. Але її в цей час, немов берегли Вищі сили, бо зустрічна машина, яка почала сигналити ще здалеку, привела Олю до тями. Вона різко загальмувала та зупинилася.
Озирнулася довкола, виявилося, що вона недалеко від повороту до річки. З автомобіля, який мало не зіткнувся з нею, визирнув водій і покрутив пальцем біля скроні, даючи їй цим зрозуміти, що таким горе-водійкам не місце на дорозі. Оля подумки з ним погодилася, що в такому стані треба сидіти вдома чи на березі річки, куди вона й повернула.
Побачила гарне місце на кручі та розлогу вербу поруч, зупинила машину. Вийшла, потяглася як кішка, потім дістала з багажника килимок для йоги, постелила його на край і присіла. Дивлячись на воду, вона вдихала на повну густе і смачне повітря. Оля почала трохи заспокоюватися, але тут пролунав дзвінок, вона глянула – Андрій. Ну якого дідька йому від неї треба? Вона взяла і заблокувала його.
Але той настрій, що був ще хвилину тому, зник. Ольга рвала і метала, треба ж, ніколи рано не прокидався, а тут мусив подзвонити і зіпсувати усе те хороше, що почало зароджуватися у неї в душі, тут, у тиші. Але й тиша була порушена, за спиною хруснула гілка і Ольга злякано озирнулася.
Недалеко від неї стояла і посміхалася жінка похилого віку.
— Вибачте великодушно, що порушила ваше усамітнення.
— Нічого страшного — роздратовано відповіла Ольга і відразу ж пошкодувала про свою різкість — і ви пробачте, вирвалося, настрій на нулі.
— Так, бувають в житті прикрощі, однак найчудовішим є те, що вони приходять і йдуть, а хороше повертається і часом стає навіть краще, ніж було. Думаю. що не варто боятися майбутнього та змін. Ось побачите, скоро у вас все буде гаразд. А я краще піду і залишу вас на одинці з вашими думками.
Але Олі від її слів чомусь стало так легко на душі, і вона в одну мить зрозуміла, що від нас справді часом йде те, що нам зовсім не потрібне в житті, а ми чіпляємося за звичне і страшенно боїмося змін. Поки вона витала у своїх думках, озирнулася, а жінки вже немає, так швидко пішла, що Оля й не помітила. Старенька була схожа на янгола, який прилетів, погладив крилом і зник.
На роботі в понеділок трапилася радісна подія, нарешті вийшла нова співробітниця і більшу частину Ольжиної роботи начальниця віддала їй. Саме начальство теж подобрішало за вихідні дні. Олена Анатоліївна, як ні в чому не бувало, відновила нормальне спілкування з Олею. Життя почало налагоджуватися. А за два тижні до нової співробітниці прийшов старший брат і побачивши Олю одразу закохався. Він попросив сестру познайомити його з нею, тому згодом світ для дівчини заграв усіма фарбами.
Ми часто переживаємо свої прикрощі на самоті, вигадуємо та малюємо в своїй голові картини, які заганяють нас у глухий кут. А потрібно всього-на-всього, поділитися з кимось своїми переживаннями, порадитися і вчасно почути добре слово, яке посіє впевненість у душі та від якого і настрій, і думки, а значить і майбутнє зміняться на краще.
Фото ілюстративне.
