Василь сьогодні знову на маршруті. Ніхто не хоче працювати в свята і готові на будь-що аби замінитися. А йому до цього свята й байдуже. І скільки тих клопотів через настання нового року. Люди геть подуріли. От він прийде додому, подивиться якийсь фільм і засне, як і кожного дня.
Людей Василь не любить. По-перше, вони завжди пхають грубі гроші і він мусить їх розміняти, по-друге, вони часто не платять, а він не може за ними вслідкувати, по-третє, вони не люблять його. Коло замкнулося. Василь не дуже привітний, а пасажири йому платять тим самим.
Чи був він іншим? Вже й не пам’ятає. Точно знає, що ніколи не мріяв бути водієм тролейбусу.
Проте, інколи йому перепадають бонуси у вигляді забутих речей. Тоді він чекає, поки ніхто не зголоситься і з задоволенням смакує їжею чи випивкою, а все інше його не цікавить. На свята люди так дуріють, що забувають купу дуже смачних речей. Минулого року він знайшов цілий пакет делікатесів, то був справді дарунок долі, бо готувати він не дуже вмів, а жив сам. Тоді у нього була яєчня з найрізноманітнішим м’ясом, салямі і рулетами. Цей рік теж не підведе – он яка давка в салоні, один на одному висять.
Близько до десятої години потік все рідшав і він помітив, що одна пасажирка не виходить на кінцевій, а катається по колу вже бозна скільки разів. Цьому зайцю він спуску не дасть. Якщо не вийде на наступній зупинці, то він сам її вижене. Вона думає, що він Санта Клаус – Безкоштовно її возитиме? Його олені мають план по грошах.
На кожній зупинці він поглядав на жінку, щоб впевнитися, що вона не ще один бомб. Вона була сумна – то єдине, що він зрозумів. Видно, нема з ким зустрічати свято, от і катається серед людей. І чого ті жінки такі нерозумні? Нема – йди додому і виспися, ні, буде їздити і йому всі показники псувати. От він їй розкаже. Вже почав надумовувати, що буде казати, а за цілий день стільки слів набралося, що буде шедевр.
Глипає і глипає на неї. Ніби не погана жінка, очі гарні, і ніс, і губи. Але скаже, скаже. Остання, вийшов аби пройтися і дати їй шанс вийти. Сидить. Пора.
– Ви довго кататися будете?
– Що?
– Кататися довго будете? Я вам не безплатне таксі.
– Я задумалася. Перепрошую. Ось, тримайте.
– Я скоро закінчую маршрут, тому вже визначтеся, куди вам треба.
– Добре. Перепрошую.
Щось в її погляді, голосі не дало йому висловити всі ті паскудні слова, які мав сказати. Включив «В депо» і вони поїхали. Останній захід по цих остогидлих вулицях. Прийде додому і розслабиться. Тільки сьогодні будуть бахкати і горлати, вже деякі почали.
Чи то він теж замріявся про дім чи спеціально не дивився на жінку, але вона все ще сиділа, коли він заїхав в депо.
– Пані, ви недалеко живете? Я вже закінчив роботу.
– Так, так, – вона розгублено роззирнулася і вийшла.
Побазікав з колегами трохи і вийшов за ворота, жінка стояла на місці і дивилася в одну точку.
– Що з вами? Нема з ким Новий рік зустріти.
– Нема.
– Ну і? Це причина мерзнути в дідька на рогах? Підіть додому і виспіться.
– Там мама. Її не стало. Я не можу там бути.
І що вона від нього чекає? Йому на неї наплювати! Він не втілення милосердя. Пішов геть роздратований. Не тому, що вона й далі тупцює на місці, а тому, що ніхто нічого не забув в тролейбусі. З такими цінами не дивно. Ще стоїть. От хіба можна бути таким чутливим? Ну і що, що не стало? Всі ми там будемо. То треба замерзнути і що далі?
– Добре. Ходіть до мене, бо бачу, що ви геть не при собі.
В теплій хаті жінка розговорилася і байдуже, що він її мало слухав. Він зрозумів, що вона самотня. І ця самотність буде ще страшніша без мами. Про самотність він знав дуже багато..
А далі дві самотності поступово зблизилися. Він допоміг їй з похованням, далі навідував. Через рік він вже ні з ким не мінявся, бо це перший Новий рік його життя зі Світланою, а це гріх не відсвяткувати.
Фото ілюстративне.