fbpx

Тітка, що везла молочку на продаж, дала характеристику молодому перевізнику: «Дозбирує собі копійчину по дорозі, та й не дивиться, що місць сидячих нема». А водій, очевидно, знав хлопців, бо запитав: «То ви у відпустці були? А коли на передову?»

Автобус до обласного міста запізнювався всього хвилин на десять, але хтось кудись, як завжди буває, таки не встигав через це, хоча більшості було байдуже.

Ті, що нетерпляче поглядали на годинники, в кінці поїздки пробиралися заздалегідь до виходу, щоб встигнути на поїзд, чи на прийом до лікаря, чи на якісь наради, словом, у людей були термінові справи.

Ті, що їхали за покупками, не спішили, тому й автобус затримували, так як бачили, що з бічних вуличок хтось ще добігає до зупинки, махаючи при цьому рукою.

То були сільські господині, що їхали на базар продавати молоко, сир, сметану, а ці продукти вимагали якнайшвидшої реалізації, бо встановилася досить тепла погода.

Всівшись на вільне місце, тітка, на яку терпляче чекали, забула через поспіх подякувати, але згадала і докладно вголос розказала про свої болячки: ноги болять, то й нема сил уже так бігати, як у молодості, а лікувати нема коли та й дорого, а допомоги від молодих не діждешся, то не такі діти, як були колись, тепер самі нЕслухи.

Другій тітці вступила місце молода дівчина, та подякувала та й собі завела пісню про молодь: «А то файна дівка, а є такі, що щось понатикають у вуха, очі в телефон втуплять, та й нібито не бачать, що старша жінка стоїть». Але через кілька хвилин, критично оцінивши довжину спіднички дівчини, що стояла, тітка додала:

«Добра в тебе мама, що дозволяє тобі таке коротке носити».Дівчина не витримала й різко відповіла: «Так, моя мама добра й мудра жінка, не така, як ви». «Ще й огризається», – мовила жінка, щоб її слово таки було останнє.

Ще одна ровесниця тіток, що їхала купити собі якесь літнє взуття, підтримала розмову про те, яка невдячна зараз молодь, як шукає собі легшої робити і кращого життя, а старших не поважає, лише тягне з них останню копійку.

Вона хотіла ще конкретно про когось щось додати, але у тітки, якій уступили місце, задзвонив телефон, і вона, привітавшись із співрозмовницею, почала майже кричати в слухавку, як вона бідує, встає в п’ятій ранку, вичищує в стайні, годує всю живність, доїть корову та й біжить із набілом на базар, аж їй дух запирає.

Вона має двох онуків, що десь у місті вчаться, але не спішать їй допомагати, а сметанку від бабиної корівки полюбляють.

Та перша тітка, що скаржилася на хворі ноги, побачила через вікно, як двоє молодих хлопців із сільської вулички спішать до зупинки, але явно не встигають, тому один зупинився і махнув рукою, мовляв, наступним автобусом доберемось.

«Ото пізні івани, десь гуляють ночами, а тепер спізнюються», – додала тітка своїх п’ять копійок до теми про погану молодь. Та водій зупинився, не доїхавши до зупинки, посигналив хлопцям, і ті направились до автобуса.

Тітка, що везла молочку на продаж, дала характеристику молодому перевізнику: «Дозбирує собі копійчину по дорозі, та й не дивиться, що місць сидячих нема». А водій, очевидно, знав хлопців, бо запитав: «То ви у відпустці були? А коли на передову?»

Їхні відповіді загубилися в гудінні мотора. Один із них, повернувшись обличчям до салону, впізнав дівчину, що стояла. «Привіт. Несподівано. От наша волонтерка»,- мовив він, торкнувшись до ліктя друга.

Той, обернувшись, обійняв дівчину рукою: «Привіт, сонечко». Вона ж, клацнувши замком сумки, вийняла конверт із написом «ЗCУ»: «Хлопці, така нагода віддати вам те, що наші студенти назбирали, бо ми на схід аж у кінці місяця плануємо їхати».

Але ті відмовлялися брати гроші, мовляв, там у нас усе є. Тоді водій зупинив автобус і оголосив: «Шановні пасажири, замість мені за проїзд, гроші в сумочку цій дівчині, а вона зараз вручить нашим захисникам, які через два дні їдуть на фронт».

Побачивши рухи наших галасливих тіток до своїх гаманців, перевізник наголосив: «Для пенсіонерок проїзд безкоштовний». «Та я ще не пенсіонерка», – озвалася одна. «То вибачте»,- усміхнувся водій. Автобус рушив до кінцевої зупинки.

Конверт із написом «ЗCУ» товстішав. Захисники щиро дякували всім, хоча кожен із пасажирів говорив: «То ми вам дякуємо. Повертайтесь додому живими-здоровими з перемогою».

Аргументів про погану сучасну молодь у тіток явно бракувало, бо вони ніяково переглянувшись, мовчали, відвернувшись до вікна.

Фото: Олександри К.

You cannot copy content of this page