fbpx

Аж якось в таку ніч, коли я чекала на чоловіка і то засинала, то прислухалася до його кроків, мені в такому напівсні привиділася бабуся. Вона сиділа на краю мого ліжка і хитала головою

Бабуся у мене була жінкою дуже конкретною, у неї було або чорне, або біле.

– Дитино, добре – то є добре, а зле – то є зле. Можна переконати, що одне є другим, але то все залежить від розуму людини. Тому гарно вчися аби тебе ніхто не міг обманути.

Я дуже добре вчилася і бабуся за це з пенсії давала мені дві гривні на цукерки.

– Ти будеш мати в житті щастя, – казала вона мені, – Бо ти вмієш розрізняти де зле, а де добре.

Я так само легко вступила в інститут і гарно вчилася. Там я зустріла й своє перше кохання, але, на жаль чи на щастя, не вийшла за нього заміж. Я просто дослухалася поради бабусі…

Справа в тому, що мій обранець серця заглядався на інших дівчат. Коли гуляв зі мною. Я це потрактувала, як зле і розірвала стосунки.

Пам’ятаю, що бабуся ще мене за це хвалила:

– От молодець! Гідна людина так себе вести не буде. Ще зустрінеш своє щастя!

Скоро так і сталося – я закохалася вже по-дорослому, з усім трепетом і пристрастю на яке здатне жіноче серце. Андрій був просто бездоганним в моїх очах. Проте, перевірку бабусею він не пройшов.

Вона тільки подивилася на мене, хмикнула і похитала головою. Я не розуміла, чому вона так зробила, адже Андрій дуже добре до мене ставився, я відчувала, що він мене любить.

Ми одружилися і дуже рідко приїжджали в село, останній раз на поминки за бабусею.

Життя йшло і змінювався мій Андрій, вірніше крутив словами та вчинками – то він на роботі, то він у відрядженні, то він справді оступився, але ж я маю його зрозуміти – я ним знехтувала.

– Ти не звертаєш на мене уваги. А все тобі наша дитина в голові. Я теж хочу тепла і ласки. Тому давай ти виправишся і ми все почнемо з початку.

Я тільки очима кліпала, бо не розуміла, де я і що зі мною коїться. Це як фокус якийсь – ніби неможливо те, що коїться на твоїх очах, але ж ти це бачиш! Бачила одне, чула інше, розуміла третє.

Я так заплуталася, що вже й не знала, як перепрошувати чоловіка, що я його, бідненького, довела до такого стану.

Я готувала йому смачненьке і перепрошувала, як вміла, а він поблажливо цілував мене в щоку і казав. Що тепер інше діло, так і буде, тепер він не буде гуляти, бо бачить, що його в родині цінують.

Аж якось в таку ніч, коли я чекала на чоловіка і то засинала, то прислухалася до його кроків, мені в такому напівсні привиділася бабуся. Вона сиділа на краю мого ліжка і хитала головою.

– Що бабусю, – спитала я її і піднялася.

– Помилилася я в тобі, дитино, думала, як будеш гарно вчитися, то зможеш все в житті розпізнати, а ти багато книжок перечитала. А так нічого й не зрозуміла.

– Що я мала зрозуміти, бабусю, – питалася я.

– Дитино, є або чорне, або біле… Між ними є лиш сіра середина, де ти й живеш.

Я прокинулася несподівано. Чи то ключик заскрипів в дверях чи що мене збудило, але я до ранку не спала.

Чоловік мирно хропів збоку, напахчений та щасливий. А я все дивувалася, що то за полуда у мене на очах ввесь цей час була. Навіщо я сама повірила в те, що він мені казав? Я ж освічена жінка…

На наступний день взяла доньку і ми поїхали до бабусі на могилку. Все пополола, помила пам’ятник і все їй розповіла. Сказала, що дуже важко, коли ти бачиш правду, бо треба щось робити, а дуже не хочеться. Дуже не хочеться йти, далі будувати нові стосунки. Здається, що легше прикрити очі, щоб привиділося щастя і отак жити.

А потім починаєш вірити, що й сама до цього призвела.

Але це не так. людина, яка чинить несправедливість – вона в тому винна, а я просто дозволяю це або не дозволяю.

Все так просто.

Я пообіцяла бабці, що буду далі чесною, хоч і сама з собою.

А чоловік – я написала йому записку аби за цей час забрав свої речі.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page