fbpx

Бабусі обурюються, що онук до них не виказує великої любові. А у мене одне єдине питання: а звідки тій любові узятись? Та ще й після того, як вони вчинили

Ми з чоловіком розписалися в дев’ятнадцять років. З великої любові був укладений цей союз. Вона не пройшла і через десять років, які ми з ним прожили. В цьому році відзначили ювілей спільного життя, все у нас чудово, хоча і говорили нам тоді, що через рік розбіжимося.

У дев’ятнадцять років ми розписалися, але за дитинкою я не поспішала. Спочатку ми з чоловіком здобували освіту, потім шукали хорошу роботу за фахом, щоб були гроші і можливість спокійно піти в декрет. Дитина з’явилась я в двадцять п’ять років, коли ми вже були повністю автономні від батьків і готові до появи малюка.

Батьки, які зі школи твердили, що поспішати з дітьми не треба, вставайте спочатку на ноги, вже з моїх двадцяти двох років почали просити онуків. Мама говорила, що взагалі не розуміє, навіщо було так рано бігти в РАЦС, якщо з дітьми не поспішаємо. Вся рідня в глибині душі була впевнена, що ми одружуємося, тому що я при надії, просто приховую це.

Коли я повідомила новину, наші мами були щасливі. Мені обіцяли, що будуть допомагати в усьому, що тільки може знадобитися, наобіцяли в обидві руки, але коли дійшло до справи технічно обидві злилися.

Так вийшло, що коли я вже вийшла в декрет, чоловіка звільнили. Точніше, скоротили. Ось так раптом, тому що прийшов новий власник і почав щільно займатися кадровим питанням. Все було дуже невчасно.

Чоловік походив, пошукав роботу у нас, але нічого пристойного з ходу не знайшов, всюди була пісня “спочатку ми будемо платити вам ось такі копійки, потім подивимося, через рік можливо піднімемо зарплату ще на кілька тисяч”. Нам такий варіант не підходив. Деякі накопичення у нас були, але цього нам не вистачило б на нормальне життя. Тоді він вирішив їхати на вахту.

Там грошей пропонували нормально, у нього шкільний товариш так вже не перший рік працював, розповідав, що хоч робота і важка, але платять і забезпечують нормальні умови проживання. Графік можна обрати різний, вахта від місяця.

Чоловік обрав три через місяць, щоб відразу заробити побільше. Звичайно, ми дуже переживали, як що буде, виходить, що я в найвідповідальніший момент буду одна, але заспокоювало, що обидві мами тут неподалік. Вони обіцяли, що будуть допомагати, підстав їм не вірити у нас не було.

Чоловік поїхав, я через місяць з’явився син. Все пройшло швидко, син здоровий, але для мене це не минулось так просто. Перший місяць мені радили узагалі якнайменше рухатись і сказали, що дитя на руки брати мені просто не можна поки.

Мама зі свекрухою приїжджали допомагати, але тільки на вихідних, оскільки обидві ще працювали. В основному мені допомагала сестра чоловіка, вона тоді була ще студенткою і потайки від батьків прогулювала заняття, щоб допомогти мені. Це було неоціненно, бо навіть встати без сторонньої допомоги мені було не просто спочатку. Потім стало набагато легше.

Чоловік був на вахті, дитина росла, а допомога від мам все більше зводилася до мудрих порад і все рідших візитів. Почався дачний період, тому їм стало просто не до нас. Приїдуть раз в тиждень після роботи, похитають онука на руках, посидять півгодини, дадуть цінні поради і поїдуть. Зовиця тоді допомагати не могла, тому що у неї починалася сесія і їй треба було терміново підтягувати хвости. Вона просилась допомогти, але я сказала, що поки впораюся сама, нехай вчиться, і так через мене стільки пропустила

Я сяк-так протрималася місяць, а потім у сестри чоловіка скінчилася сесія і вона майже переселилася до мене. Вона і з дитиною мені допомагала, щоб я не вставала, і майже все домашнє господарство взяла на себе. Без неї навіть не знаю, як би я справлялася. Мам я про допомогу більше не просила, а самі вони не пропонували. Так і перебули ми той період.

Цього року обидві мами вийшли на пенсію. На нас з сином це не вплинуло, бабусі його вважають за краще любити на відстані. Він до них теж відноситься насторожено, бо для нього це не найближчі люди. Він їх знає, звичайно, але такої любові, яку він відчуває до своєї тітки, сестри чоловіка, у нього до бабусь немає.

Це, до речі, обурює обох бабусь, що на зустріч до тітки син летить щодуху, а до них його просити треба, тому що він соромиться. Для мене ж нічого дивного – на руках у тітки він провів часу більше, чим в обох бабусь разом.

У зв’язку з усім вищезазначеним для мене було несподіванкою, коли мами почали мене осаджувати питанням “коли за другим”. Ми з чоловіком взагалі не планували другу дитину, вважаючи за краще повністю забезпечити першого, що на наші часи дуже дорого виходить.

Але наші мами не вгавають. Все їм онук ще один потрібен от прямо зараз. Говорять обидві що сидітимуть з ним по черзі, що й у садок водитимуть і на гуртки.

От цікава і коротка у людей пам’ять. цю ж пісню я вже чула і на неї не куплюсь. Я тепер знаю ціну їхнім обіцянкам. Досить і одного дитяти.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page