Син мій ще нічого не бачить, а я й не думаю казати йому нічого, хай Неля буде щаслива, я цього їй бажаю всім серцем.
Щоб зрозуміти мій вчинок, я маю вам розповісти трохи про себе, бо Неля повторила мою долю, але мене тоді ніхто не підтримав, а у неї є я.
Чоловік пішов від мене в сорок, повірте, сорок двадцять років тому і сорок зараз, то дві великі різниці. У мене десятирічний син на руках, робота з копійчаною зарплатою і спільна квартира, на яку чоловік претендував.
Пережила я і ту тяганину, і таки вдалося мені й синові освіту дати і заробити на двокімнатну квартиру.
Я була дуже горда собою, нарешті я відновила свою самоповагу, адже тоді, коли чоловік тільки пішов, то я всіма силами намагалася його повернути. Я й одягалася гарно, коли він навідував сина, стіл накривала і кілька разів навіть думала, що ті ночівлі щось та й означають. Але все було марно – у нього була інша родина і все. Навіть через десять років я готова була його пробачити і вернути жити до себе, але вже чоловік не захотів, знову.
І ось ріс у мене син, красень неймовірний, дівчатам голови крутив, але нічого не обіцяв. Але сталося так, що Неля була при надії і я наполягла на тому аби син взяв на себе відповідальність.
– Сину, дитина потребує матері і тата, треба великі кошти аби її виховати. Невже ти хочеш аби твоя дитина росла так, як ти?
Щось в душі у сина тьохнуло і він оженився з Нелею. Але не довго він був порядним сім’янином, а вже через рік почав знову за своє.
Неля дуже переживала через це, але я її запевнила, що вона нікуди з нашої квартири не піде:
– Нелю, для мене зараз ти і онук – найважливіші люди, повір, якби я сильно сина не любила, але онука я люблю більше. Ти залишишся тут, навіть, якщо Владик проти.
Я приблизно знаю, що в її душі творилося, бо бачила, що й намагається краще виглядати, і готує, і до мене відправляє дитину…
Але вже, як щось тріснуло, то вже все, може бути по-іншому, але ж пам’ять ні-ні тай спогад підсовує…
Син повів себе так само, як його батько – привів нову кохану до нас до квартири.
– Нелю, їдь до матері в село, а ми будемо тут жити, – каже їй.
– Ні, сину, я їх тут приписала і ще й заповіт склала на онука. Тому ти вже сам думай, де ти маєш жити з новою жінкою і онуків від неї я не признаю, щоб ти знав.
Син дверима грюкнув і десь пів року не давався чути, а потім прийшов назад, мов нічого й не було. Я прийняла його, бо він моя дитина та й Неля теж.
І отак ми жили, не знаю чи вони жили як чоловік і жінка, але як вийшла Неля на роботу, то все й змінилося.
По-перше, й грошей більше стало на нас, я піклувалася про онука, щоб Неля не брала лікарняні, а вона ввесь час вперед і вперед, що начальство почало її цінувати, як дуже відповідальну особу.
По-друге, сама Неля змінилася внутрішньо, геть інша жінка, ніж та, що стала у нас на порозі чотири роки тому, таке враження, що сорок років тому, бо це дві різні жінки.
Знаєте, ми всі скидаємося грошима, щоб і на побут стало, і на комунальні послуги і дитині щось купити. І бачу, що Неля має ще кошти й на себе витратити, бо гарно одягається, каже, що то по роботі так треба, але ж я все бачу.
Я бачу вродливу і доглянуту жінку, яка просто літає на крилах. А мій сині і далі шукає щось там на стороні, що я за ним пригляну, то й добре, бо Неля не купує йому одяг і не слідкує, як він виглядає. Мій син відстав від неї на багато років, але й далі чомусь думає, що його жінка тут і нікуди не дінеться.
А вона ж кохає зі взаємністю, я ж бачу по ній. Настане день. коли вона переїде з онуком до того чоловіка, коли у неї будуть ще діти. Знаю, що вона про мене не забуде і я можу спокійно чекати на старість.
Але ж не це мене бентежить, а те, що син, мій єдиний син, повторив долю батька, якого навіть добре й не знав. Я ж думала, що зробила все можливе для того аби він таким не був, а тут наче дві краплі води. І бачу, що він не може спинитися, може. Десь глибоко в душі і любить Нелю, але спинитися на одній жінці не може. А потім на схилі літ прийде до неї проситися назад. дуже сподіваюся, що вона його не прийме, хоч як би це не звучало, але жінка має нарешті вчитися самоповаги. А ви як вважаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
