До тепер подрузі не можу забути її слів. Скільки вже я після того вибачалася та перепрошувала, але осадок у Оксани таки залишився. Я те все прекрасно розумію, але й мене варто послухати та вибачити.
Все почалося через чоловіка.
Ми з Оксаною працювали за кордоном, їздили на сезонні ягоди і так мали на цілий рік собі запас. Брали на літо відпустку і гайда на зелені моря, як вона про це казала.
І ось на одній такій роботі я й зустріла Миколу. Такий вже чоловік гарний та облесливий, що серденько моє й тьохнуло.
А що? Мені ж лишень сорок один, я ще цілком молода і вже не в тому віці, коли варто мами слухати.
Але тут подруга взяла на себе таку роль.
– Інно, навіть не думай з ним щось мати. То з першого погляду видно, що він вже дуже за жінками. Тобі треба бути у нього сто першою?
– Що ти розумієш? Думаєш, як маєш одного чоловіка на все життя, то така вже й твоя заслуга? Ще не знати чим твій дихає на тих роботах.
– Я знаю і ти маєш про таке думати.
– Не знаєш, – вперлася я.
І ось про цю нашу суперечку я й Миколі розповіла, а він тоді каже.
– Та Оксана твоя в мене закохана, проходу мені не дає та все просить аби я й з нею позустрічався, бо, виходить, що вона одна без моєї уваги залишилася.
– Та що ти таке кажеш?
– Правду кажу, ходить за мною і все проситься з нею зустрічатися.
– А мені от що казала.
– Так, бо заздрить тобі.
Я вже тоді подрузі все й розказала, яка вона мінлива, тут така святенна, а тут за чоловіками бігає. Та й ми отак з нею поперечилися, я не думала й далі нічого про неї розносити, то не від мене пішло.
Просто були ще з нашого села жінки, яким я переказала, як Оксана за Миколою бігала, а він їй відмовив.
Я не знаю, хто доніс її чоловікові, от чесно, не я. Там між ними далі таке було, що аж дивно, наче вже дорослі, а пробачити не можуть.
Одним словом дійшло до того, а це я потім дізналася, що їхала Оксана з чоловіком до мого Миколи все виясняти. Якби він був мені тоді щось сказав, то я б ще тоді подругу перепросила, але він мовчав.
А між нами все ж серйозно йде. Запросив він мене пожити у нього, а я й погодилася.
Мати його мене спокійно прийняла, вони жили в великій хаті, там ще бабуся і дідусь в кухні жили, батьки у великій хаті і Микола їх всіх годував. То хіба не приклад любові та відповідальності? Я була дуже рада, що мій чоловік такий чуйний.
І ось йде вже у нас до весілля, ну, добре, до розпису, але я наполягала на невеликому вечірку. Я вже в їхньому селі з усіма сусідами познайомилася і з родиною, вже живу там місяць і люди такі до мене привітні, як зустрінуть, то посміхаються.
Я теж їм посміхаюся. Але далі почала помічати, що мені посміхаються тільки жінки і якось так з хитринкою. Оксана б в очі сказала, а ці отак, я тоді не витримала і коли одна вже дуже в магазині до мене придивлялася, то я її підстерегла на вулиці, а тоді й питаю.
– Бачу, що маєш мені що сказати, то кажи. Я уважно слухаю.
– Та не хочу аби від мене пішло, – каже та.
– Що саме пішло?
– А те, що ти в Миколи не перша дружина.
– Я знаю, що було у нього дві дружини і він має двоє дітей.
– Ого, аж дві, – взялася та в боки, – а п’ять не хочеш?
– Що?
– П’ять дружин, а я вже не рахую тих, хто жив з ним на віру. Так, що дивися, скільки ти будеш його дітей годувати, бо там мінімум п’ятеро.
І пішла. Я так і стояла з відкритим ротом, ну, сердобольний мій Микола, але аж п’ятеро дітей?
Я тоді пішла додому і стала його питати, що ж то таке люди кажуть.
– То Наталка сказала, так? Я вже їй.., – вхопилася за голову свекруха.
Але Микола не був таким емоційний.
Отож, перша дружина, то було шкільне кохання. Микола ледве пожив у приймах місяць, а як народилася дитина, то вже був вдома за кілька тижнів.
– Дитина мені не висиплялася, – каже свекруха, а Микола кивав головою.
Друга дружина пішла від нього, коли після появи на світ дитини, Микола купив собі путівку на море і поїхав сам.
– Дитина мала відпочити, – каже свекруха, а Микола кивав головою.
Третя дружина протрималася найдовше, вона була старша за Миколу і хотіла дитину. Проте, думала, що чоловік буде їй допомагати і піде у декретну відпустку замість неї, бо вона була жінкою при посаді. Микола кивав головою, що все так і буде, а, коли з’явилася дитина, то він від неї пішов.
– Синочок вже не витримував того плачу, вже дуже капризна дитина була, – казала свекруха, а Микола кивав головою.
Четверта дружина за словами свекрухи була міська і не вміла взагалі з дитиною справлятися, казала аби Микола то в магазин біг, то в аптеку серед ночі, то підгузки міняв.
– Він чоловік, він не витримав такого, – виправдовувала сина свекруха. А той ствердно кивав головою.
П’ята дружина виявилася дуже невдячною, бо втекла з сусідом. Так казала свекруха і Микола кивав головою.
– Повелася на те, що сусід і в магазин піде, дитину в дворі покачає, поки вона по справах бігає, та й приходив до квартири навіть, а мій син нічого й не знав!
В мене очі полізли на лоба і я бігом кинулася збирати речі. Я хочу дітей і хочу аби вони були такі гарні, як Микола, але годувати ще п’ятьох? Ні, дякую!
Я вернулася в рідне село і вирішила помиритися з Оксаною, адже вона з першого погляду все зрозуміла та намагалася мене попередити.
– Оксано, я розумію, що ти такого не хотіла, та й сама бачиш, що теж на нього повелася. То давай все забудемо та будемо далі дружити.
А вона тоді мені каже, що я її родину мало не зруйнувала тими оповіданнями, які плів Микола.
– Та Микола вміє говорити, але він би таке не видумував, – кажу їй на те.
А вона сказала, щоб я більше їй на очі не попадалася. Не знаю, таку багаторічну дружбу проміняти на чоловіка. Я ж до неї з усім серцем, а вона зі мною ось так. Хіба так можна?
Фото Ярослав Романюк
Спеціально для intermarium.news Ксеня Ропота
