Бачила я, що любить моя свекруха Павла без міри і лиш тому зраділа, бо як стільки має жінка в серці любові, то й мені перепаде дещиця. Я росла без батька і матері, тому дуже хотіла мати люблячу родину, але де я могла подумати, що буде все геть навпаки.

Так, свекруха мене не приймала і не просто не приймала, а все так знаєте, тишком-нишком, наче й нічого не каже, а там нашепотіла, там заслабла, там перерадила, там їй допомогти треба і вже у мене не сім’я, а постійне озирання на неї. Бо лиш ми на море запланували поїхати, то її прихопило серце, лиш ми вирішили купити квартиру, то вона перерадала Павла і вже ми купуємо дачу.

Я спочатку дуже старалася їй вгодити, але зрозуміла через багато років, що все марно, вона ж мені в очі нічого не каже, а все так, наче й рада мені, але своє робила.

Я пробувала з нею поговорити прямо, але вона все до Бога взивала та до моєї совісті, бо вона ж синові лише добра хоче. І от про сина я й мовчала і покривала Павла. Але вже тепер не стрималася і все їй в очі сказала, бо вона чомусь собі уявляла, що то Павло про неї піклується моїми руками та моїм часом, а все було якраз навпаки.

Павло самоусунувся з родини і жив у своє задоволення: тут мама смачненьке приготує та приголубить та пожаліє, там я його ні до чого не заставляю, бо ж я маю лише обов’язки, а він собі й раденький.

– Розберіться вже самі, бо я втомився, що мама на тебе жаліється, а ти на неї. Скільки можна?

– Це ти, Павле, маєш матері сказати, що ми окрема родина і нехай вона не лізе до нас.

– Вона хоче нам лише добра, то чого її не послухати? Ти й так нічого путнього в житті не робиш, то слухай її.

А я втомилася її слухати, особливо її обвинувачення в тому, що її синочок ангел, а я його не достойна.

Я тоді взяла відпустку і поїхала з дітьми за кордон, давно мріяла і море побачити і людей інших та культуру іншу. Чоловік не забарився здивуватися, чого це я його матір не відвезла в поліклініку, бо вона до нього телефонує з питаннями про відвідини, а він і не знає, що мати з нього хоче.

Далі знову питає, чого це я матері не накупила продуктів, а вона його питає, бо скінчилися продукти, а вона себе надто погано почуває, щоб піти в магазин.

Далі почала питати за ліки, далі чи оплачена комуналка, далі чи везе її на процедури…

– Чому мама це все мені каже, ти не могла все владнати, а вже потім їхати?- чоловік явно не був радий таким телефонним дзвінкам.

– А чого це я мала все владнати, якщо я нічого не тямлю, а мама твоя все краще за мене розуміє? І тим більше, що вона – твоя мама і ти маєш про неї піклуватися.

Я чудово відпочила навіть попри те, що чоловік писав мені гнівні повідомлення, бо йому приходилося викроювати час від свого відпочинку та вільного часу, щоб догодити матері.

Коли я приїхала, то свекруха хоч і не була аж така рада, але я зрозуміла, що вона цілком усвідомлює, як її син буде про неї піклуватися, коли залишиться з нею сам на сам.

– Знаєш, Любо, – каже мені, – Я тут подумала, що ви могли б і разом з Павлом десь поїхати, а я б з дітьми залишилася.

– Та невже? А як же ваш тиск?

– Та все зі мною буде добре, а ви маєте удвох відпочивати поки молоді.

Я неодмінно скористаюся цією пропозицією і вже тепер певна, що матиму в її обличчі союзницю, а не суперницю, хоча до щирої приязні ще далеко чи як ви думаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page