fbpx

Бачили б ви обличчя Ярослава, коли я йому сказала, що йду від нього. Господи, у нього на обличчі було таке здивування, наче я сказала, що літаю на мітлі

– Інно, я сьогодні затримаюся на роботі, не чекай мене, – почула я в трубці звичну фразу, вже звичну для мене.

Колись я реагувала на неї то жалістю, що мій коханий чоловік так багато працює, далі виною, що от я така-сяка тільки дітей здатна на світ приводити, а мій коханий так тяжко працює допізна. Далі я зрозуміла, що у нього хтось є.

Дуже і дуже пекло… Хотілося зібратися і піти на край світу, а тоді включався розум чи самозахист, не знаю: де жити? на які гроші годувати дітей? де працювати, щоб їх забезпечити, адже я не працювала й дня по спеціальності і на якусь достойну зарплату не могла розраховувати.

Ми одружилися одразу після закінчення інституту і я вже була при надії. Батьки тоді нас підтримували і грошима, і допомогою, а далі Ярослав почав більше заробляти і через десять років ми вже мали власне житло.

Я думала, що ми щасливі…

– Все, тепер ти вже не будеш так багато працювати, – обіймала його я, – У нас є власна квартира і є на що жити.

– Я машину хочу і гараж треба купити, – гнув далі своє він.

І я зрозуміла, що він і далі буде зустрічатися з нею.

Мені було цікаво – чого вона чекає? Це така гра – хто кого перечекає, той і отримає Ярослава?

В такому чеканні я була просто професіоналом і мій секрет був дуже простий – я чекала більше від нього любові, ми жили скоріше як сусіди. Єдине, що мене турбувало – аби діти ні про що не дізналися. Тому я не влаштовувала скандалів, не вимагала уваги чи подарунків.

Коли Ярослав здогадувався, що й на мене треба звернути увагу, я прикидалася, що міцно сплю.

Я вийшла на роботу не по спеціальності. Зарплата була спочатку маленька, але мені й того вистачало аби відчути, що я незалежна.

Потроху, я відклала значну суму, але все ж не хотіла нічого починати, щоб діти закінчили школу і вже тоді все їй пояснити і це все завершити.

Практично, я впевнена в тому, що у нього були стосунки п’ять років, це вже я не хотіла мати з ним нічого і в чоловіка не виникало ніяких запитань, напевно, він думав, що ось є такі жінки, які миючи посуд і прибираючи сягають вершини блаженства.

Наша старша донька вже закінчувала 9-й клас і поступала в коледж, а молодша тільки переходила в п’ятий клас.

Я б спокійно дочекалася, коли й молодша закінчить школу і тоді поставити всі крапки.

А тоді я знову закохалася на роботі в колегу. Він вже був у стосунках і не хотів нічого більшого, а мені подобалося відчувати, що мною захоплюються і люблять.

Тоді й я подумала – а чом би й ні? Чому я маю зберігати вірність, коли мною роки як нехтують?

І я не пожаліла ні на хвилину. Виявляється, є чоловіки, які оточують турботою та ніжністю, які готові прийняти і твоїх дітей, не вважають, що ти їм при цьому маєш в ноги кланятися.

– Інно, в мене будинок, там місця буде на всіх. Не думав, що захочу нових стосунків, але я люблю тебе і хочу бути з тобою разом, – сказав мені Павло.

Бачили б ви обличчя Ярослава, коли я йому сказала, що йду від нього. Господи, у нього на обличчі було таке здивування, наче я сказала, що літаю на мітлі.

– Не роби тільки сцени, – сказала я йому, – я знаю, що ти давно маєш іншу, років п’ять точно. Так і не віднікуйся. Тому просто спокійно це завершимо, бо мені цей шлюб ні до чого.

На щастя, діти мене зрозуміли, адже Ярослав був таким самим батьком, як і чоловіком – у нього й на них не було часу.

А якось я зустріла Ярослава і його любку, це було ще те видовище, адже мій чоловік збоку виглядав не так, як я його пам’ятала, а от мій Павло – просто бездоганний. Я везла коляску з нашим сином і почувалася неймовірно щасливою поруч з коханим. Але ті люди, які йшли і не знали, куди дивитися, чи на коляску, чи на наші сплетені з Павлом руки, вони зовсім не виглядали такими ж щасливими, як ми.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page