Як тільки я закінчила інститут, тато й мама зібрали сімейну нараду.
– Доню, тобі вже двадцять два роки, всі твої ровесниці вийшли заміж і мають дітей, а ми не маємо чим похвалитися. Ми тебе вивчили, ми тебе годуємо і одягаємо і пора й тобі нас послухати.
Я кліпала очима, бо не мала на приміті ніякого хлопця, яке заміжжя?
– Але я нікого не люблю, – сказала я.
– Доню, а навіщо любити? Головне аби з гарної родини.
Батьки мене запевнили, що всі оті романтичні фільми та романи – то все вигадки, такого в житті й не буває. От вони живуть собі і живуть, поважають один одного для мене стараються і хочуть мати від мене віддяку.
Коли вони вказали на Романа, то я не дуже й заперечувала, він був гарним хлопцем, старшим від мене на три роки.
Нічим особливим не відрізнявся від усіх іншим, які жили у нашому селі.
Остаточно вирішити мені допомогла найкраща подруга. Вона приїхала до мене з коляскою, у якій спала її дитина.
Знаєте. Я ще недавно тягла її з клубу. А тут переді мною матрона, яка вся така поважна, мама до неї прислухається та випитує за зубки і попрілості. Ну, думаю, то наче вища ліга.
І вона мені ще й так на прощання кинула:
– Бачиш, а ти про мене плітки розпускала, думала, що мене ніхто заміж не візьме, а в результаті, то тебе ніхто брати не хоче.
Я втратила дар мови. Наче ніхто її, окрім мене не бачив чи що?
Я тоді сказала мамі, що згодна на Романа.
Вони прислали сватів, наче й погомоніли ми з ним добре, приємний, веселий.
– Будеш, які всі, – наче припечатала мама.
І ось я стала жити, як усі: чоловік почав гульбанити, виявилося, що його батьки тишком його до спеціалістів возять раз в рік, а тут після весілля на два тижні чоловіка понесло. Я працювала в школі вчителькою і мені не дуже хотілося аби люди знали про мого чоловіка, тому я нікому не розказувала. Він працював на роботі, але грошей видно не було, як казала свекруха – чого мені не вистачає, адже й їсти є що і дах над головою.
Так, ми жили в неї і вона визначала, що я їстиму і де проводитиму вільний час – на городі або на роботі. Коли я жалілася мамі, то вона казала, що так всі живуть і починала перелічувати всіх знайомих, то мені волосся на голові ворушилося – той гуляє, той грає, той скупий…
Тобто, я жила, як усі.
Але дітей у нас не було, хоч як батьки з обох сторін наполягали. Я не могла пояснити, що чоловік як не гуляє, то відходить, то не має настрою, то свекруха до ночі світить.
Прийшлося прямо натякати батькам, що нам потрібна своя квартира чи будинок. Мої погодилися і запропонували бабусину хату, вона переїде до них, а ми туди. Наче все мало бути добре, проте, чоловік кожного дня був у матері.
– А чого він має сидіти сиднем, коли у мене купа городу і господарка? Треба помогти.
Я не заперечую, але далі свекруха частувала робітників і сина також. В моєму житті не змінилося нічого практично.
І ось нарешті довгождана для батьків дитина, далі друга. Мама інколи помагала, але все на мені, чоловік ні за що не брався в хаті, бо то не його, а все ходив до матері. Десять років такого життя не перетворили мене на поважну матрону, а навпаки.
З вікон дує, з підлоги тягне, в дверях шпари, а чоловікові все одно. Мама приносила продукти і казала:
– Таке життя, що зробиш? Така твоя доля.
А мені хотілося сказати – то ви мені таку долю вибрали і одного разу я сказала. Проте. Мама образилася:
– Як ти не вмієш чоловіка пошанувати, не вмієш грішми порядкувати, то ми тут до чого?
І одного дня я не витримала і подала на розлучення, відвезла дітей батькам, а сама подалася на заробітки.
Яке то щастя, коли ти справді залежиш лише сама від себе. Я регулярно передавала гроші дітям, вивчила їх і помагаю досі, обладнала бабусину хату, мов ту писанку, тепер там живуть мої батьки. І ось за родинним столом ми зібралися всі, всі щасливі, гарні, усміхнені.
Як тут мама видає:
– Олюсю, та дівчатам вже за двадцять п’ять, то вже треба думати про заміжжя, чого ти їм нічого не кажеш?
Я так і завмерла. Невже я маю своїм донькам вказувати, коли виходити заміж, бо мама і тато будуть мною невдоволені?
– Ви вже мене заміж видали, – сказала на те.
– І що ми поганого зробили?, – надулися тато і мама, – Подивися, які діти у тебе, яка хата, сама добре виглядаєш. Все аби нас вколоти.
І що я маю на таке відповісти?
