fbpx
Історії з життя
Багато років тому, коли ще була жива моя мудра бабуся, вона одного разу сказала нам з мамою, ми саме пробували повісити нові штори до Великодня, одну чудову річ

Штори були, на ті часи, новомодні: з асиметричними ламбрекенами, кистями, іншими прибамбасами. Вони ніяк не хотіли чіплятися до карнизів, падали нам на голову… ми лаялися, возилися, реготали, знову бралися заділо…

Слова мудрої бабусі:

– Ще зовсім недавно я б до стелі стрибала, якби у мене з’явилися такі штори, – сказала бабуся, – а зараз ні крупинки бажання. Воно минає, дівчата… бажання проходять. До всього. І до речей, і до людей.

Робіть все, поки у вас є на це бажання. Витрачайте гроші на дурниці – не відкладайте! Дурниця дарує радість, а відкладена купка – ні. Куди збирати? На прощання? Ще нікого непохованим не залишили. Радійте, поки є радість. Любіть, поки хочеться.

Настає час, коли і тепла чужого не хочеться. Нічого вже не хочеться. Напевно, природа так спеціально робить, щоб ми спокійніше йшли, не чіплялися ні за барахло, ні за людей.

Ось і я вже готова піти.

А якби зараз могла повернутися в ваші роки, то жила б одним днем, і раділа б кожному бажанню.

Бабусі давно немає.

А я живу саме так: одним днем, і радіючи кожному бажанню…

Автор: Ліля Гpад.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook