Вона зло скидала в пакет продукти та гримнула дверима магазину так, що шибки в хитких рамах задзвеніли, а цікаві жіночки аж присіли.
– Бо такий характер має – то й бог не дає, якби була людська дитина, то би вже няньчила, – вже на голос обговорювали Лесю жінки.
– Та до церкви би пішла, та на прощу, а то ніде її не видно, а бог все бачить, – додавали інші.
– Видно, якийсь гріх має, то й не спокутувала – казали треті…
Пліткували вже так, що якби Леся чула, то би плакала не лише тихцем в подушку.
Звідки ці люди зрозуміли, що вони святі та божі, бо мають дітей, а з нею щось не так – не зрозуміло.
– З немитими ногами лізуть до мене в душу і там талабуються, – говорила вона чоловікові, – Хоч бери й дома сиди та на люди не виходь.
– То й сиди, – втомлено говорив чоловік.
– Аби потім говорили, що я вдома сиджу, бо хвіст маю?
– То ходи, – говорив чоловік.
– Щоб вони мали про що цілий тиждень пліткувати чи то я так поправилася, чи може при надії.
– Лесю, роби що хочеш, – й собі гримав дверима чоловік.
Чим довше приходилося лікуватися, тим нестерпнішою вона ставала і не давала нікому слова кривого в свій бік сказати:
– Як з вас діти вискакують, то я теж маю робити якісь зауваги? Кому досить і вже час спинитися, бо на одних дитячих грошах живете та по генделиках лишаєте?
– От характер, – тільки утверджувалися люди в тому, що декому бог і не має посилати дітей.
Через якийсь час Леся виставила не банер, а купу щасливих світлин з хрещення її Василька. На мовчазні запитання людей тільки щасливо сміялася, тулячи до себе хлопчика.
Може, лелека й не до всіх прилітає, але є жінки, які не цінують ті скарби, які без жалю викидають. Іванко був таким відказником, а Леся дуже хотіла когось любити і пестити, водити за рученьку і вчити говорити «мама».
Люди завжди знайдуть причину для балачок та осудів, але, коли поруч з вами ходить таке Щастя, то хто ж проти вас?
Фото Ярослава Романюка
