— Ну і що ти вирішила? — запитує Валерію Іванівну сусідка і приятелька, — Підеш? Чи образилася, не вибачиш?
Валерія Іванівна не знає, що і відповісти. Сама для себе твердо ще нічого не вирішила, з цим же питанням до неї і рідна сестра пристає і інші родичі. Думки у всіх різні, хтось радить зробити вигляд, що нічого екстраординарного не сталося, піти, як ні в чому не бувало. А хтось підтримує її образу: син вчинив погано.
— Не по-людськи так! — впевнена тітка Валерії Іванівни (батьків жінки вже немає і сестра батька є старшою в родині), — Хто так робить?
А мова йде про майбутнє весілля сина Валерії Іванівни, на яке Артем запросив маму і інших родичів рівно за місяць до майбутнього торжества.
— Ну і радій, — каже рідна сестра, тітка Артема, — нічого тобі робити не довелося. Ні клопотати, ні замовляти, ні навіть грошей на весілля давати. Ось моя Аня заміж надумала, сказала заздалегідь і що? І кредит брали, і з ніг збилися. Як згадаю ті клопоти … Не хотіла б я їх пройти вдруге.
Проблема ще й у тому, що Артем не привів до мами знайомитися свою наречену, і з майбутніми сватами Валерія Іванівна теж не знайома.
— На весіллі і познайомитеся, — переконував син, — не тобі з ними жити. Що б змінилося від того, якби ти знала батьків Олесі три місяці? Що зміниться, якщо батьки моєї нареченої тобі не сподобаються? Це якось повинно вплинути на мій вибір? Мені передумати одружитися, якщо тобі моя наречена не припаде до смаку? Або передумати, якщо тобі не сподобається зовнішній вигляд або звички моїх майбутніх тестя і тещі?
Артему 29 років, за плечима інститут, хлопець працює. Сам виплачує іпотеку на однокімнатну квартиру, сам машину купив. Отримує непогані гроші і років 7 проживає окремо від мами.
— Звичайно, — каже Валерія Іванівна, — він дорослий, самостійний. І я знала, що рано чи пізно він створить сім’ю і останні кілька місяців підозрювала, що у Артема є міцні стосунки. Чекала, коли син представить свою обраницю і ось що вийшло!
Валерія Іванівна спробувала з сином говорити про плани ще кілька місяців назад, але він від мами відмахнувся: все добре, одружуватися надумаю — ти про це дізнаєшся.
— Дізнатися, — журиться мама, — але ж в той момент, коли ця розмова у нас відбувався, заяву в РАЦС вони вже віднесли! Він і інших родичів обдзвонив, планами на конкретну дату поцікавився і просто скинув смс адреси і час святкового банкету.
Валерія Іванівна, відійшовши від першого здивування, кинулася до сина з розпитуваннями: хто вона, де і як збираєтеся жити, скільки буде людей на весіллі, чому не познайомив маму з нареченою раніше.
— Банкет буде на 20 осіб, — скупо розповідав син, — все визначено, замовлено, оплачено. Ні про що не турбуйся, одягайся, вбирайся, приходь. Як і де жити – ми самі визначимося, з квартирою розберемося. І так, мамо, ні тамади, ні інших дивних атрибутів, ні благословення молодих – нічого не буде.
— А Олесині батьки з тобою теж не знайомі? — їдко, не стримавшись, запитала сина Валерія Іванівна, – Їх ти теж запросив в останній момент, навіть не ти, а твоя Олеся від батьків теж все приховувала до останнього? Вони, як і я, прийдуть гостями на весілля дочки?
— А чому тебе це хвилює? — син не приховав свого роздратування. — Так, вони теж гості, господарі ми з Олесею, всі інші — гості. А говорила їм Олеся заздалегідь чи ні — це їх сімейна справа!
— Не піду! — бушувала Валерія Іванівна кілька наступних днів, — Не захотів навіть сказати! На весіллі рідного сина я — лише гість! Господи! І запросити когось ще я не маю права. Син покликав тільки мене, мою сестру з сім’єю і мою тітку. Але ж моя подруга – його хрещена, та й у батька його брат двоюрідний є, і діти є у них.
— Не підеш, — застерегла сестра, — і зовсім знатися не будете. Моя тобі порада: ходімо. І зробимо вигляд, що нічого особливого не сталося. Може його Олеся хороша дівчина, і рідня у неї хороша.
— Так справа не в рідні,— вважає Валерія Іванівна, — а в ставленні. Хороша дівчина хіба пішла б заміж, не побачивши матері нареченого?
— Вони молоді, — каже приятелька, — у них зараз все інакше, не так, як ми звикли. Ну тебе ж не дуже хвилювало, з ким Артем живе, з ким зустрічається? Що після штампа зміниться?
— Але ж ми з сином такі близькі були, – згадує Валерія, – і все він мені розповідав. І стосунки були теплими, довірчими. А тут-така неповага. І наречену я не розумію. Піти? Прийти і представитися: привіт, я – мама нареченого? Це нормально?
І не піти, міркує жінка,— поставити хрест взагалі на стосунках з сином і невісткою. А раптом вони все життя проживуть у злагоді? І онуків народять, а вона — мама — так і залишиться за бортом життя дорослого сина.
І що робити? Продовжувати ображатися чи піти, тим більше, що її родичі мають намір на весілля Артема прибути. У призначений час і за вказаною адресою.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
