На своє день народження Віра нарешті вирішила зробити те, чого їй бажали всі тридцять шість років – стати щасливою. Що це таке конкретно вона не знала, але видно, щось дуже і дуже приємне.
В її святкуваннях чітко приглянулася небезпечна тенденція: коли вона починала своє життя, то святкувала з батьками, далі з друзями, а тепер вона знову святкує з батьками! Тому це треба негайно припинити. Ні, батьки у Віри хороші, але ці сльози у мами на очах, коли вона бажає «знайти кохання», вона просто не витримає. Тому цього року вона святкуватиме сама в якомусь чудовому і незнайомому місті. І з зони комфорту вийде і доведе, насамперед собі, що все вона зможе в цьому житті, тим більше, стати щасливою.
Батькам сказала, що має відрядження, тому хай не йдуть до неї на святкування. Зібрала валізи і поїхала в далекий казковий Львів. А де ж іще краще виходити з зони комфорту і повірити в казку?
Місто її не розчарувало, попри те, що снігу не було.
– А ви погуляйте ввечері, – радив таксист. – Тоді воно по-справжньому гарне, бо ця зима його геть не прикрашає… От минулого року, то була зима – снігу навалило, мороз, аж дихати було легше… Не ті вже тепер зими…
Вона далі не слухала, а милувалася видом з вікна. Готель вирішила взяти «на всі гроші», але вистачило на скромний напів-люкс, проте вигляд з вікна був чудовий. Вона не стала марнувати час в готелі, бо й вдома чудово бачить чотири стіни. Вона таки зробила над собою надзусилля і пішла гуляти. Хвалена львівська кава в великому стакані і вигляд з ратуші на Львів – незабутнє видовище. Стояла б так цілий день, але ця сльота промерзає до кісток. Пообідала подалі від центру, бо ціни були теж схожі на сльоту. Сіла біля вікна і чекала на замовлення. Ось зараз підійде до неї гарний чоловік і попросить номер телефону.., але підійшов офіціант і вона попросила рахунок. Треба йти в готель і трохи відпочити перед ніччю народження, бо у неї на неї великі плани.
Місто й справді було чарівно-осяйне вночі. Люди гуляли, чулися голоси співаків, гомін, сміх… І вона була серед цього руху і життя, а не спостерігала збоку. Це було чудово. Це було чи не вперше. І це не було так важко, як вона думала. Наближалася дванадцята. А місто й не думало спати. Віра купила глінтвейну і попросила музик заграти їй «З днем народження тебе». Отак вона зустріла новий рік свого народження. Їй подобалося таке святкування. Натомлена і щаслива, вона заснула, щоб з самого ранку відповідати на привітання друзів і родини. Вона це робила поміж відвідинами всіх нагуглених видатних місць і розуміла, що не встигає, а потяг вже скоро. Віра вирішила відкласти все до наступного дня народження.
Вже їдучи додому в звичайному потязі, вона все ще була, ніби в казці. Місто не принесло їй на долоні чарівного принца, але воно закохало її в себе. А це відчуття таки робить тебе щасливим.
– Ви так замріяно усміхаєтеся, – почула глос супутника.
– Я зі Львова їду.
– Зрозуміло! Я вперше теж таке відчував, та й вдруге… А потім до всього звикаєш…
– Дивовижно, що нам так швидко приїдається хороше і ми про нього забуваємо, а от погане ввесь час на виду.
– Справді. І не думав про це.
– І я не думала. Про щось хороше треба казати раз в рік на день народження, а потім живи собі цілий рік як хочеш – і слова доброго не почуєш. А на день народження просто надлишок і вже від того аж нудить.
– То ви не звикли чути щось хороше про себе?
– Ще б пак – незаміжня жінка за тридцять, – засміялася Віра.
– То ви ще не чули про холостяка під сорок, – засміявся супутник.
Отак Віра зустріла свого не чарівного принца Руслана.
Фото ілюстративне.
