Павло сидів на лавці, гойдав ногами і нудьгував. Канікули це звичайно добре, але багато друзів роз’їхалося, робити абсолютно нічого. Його вірний пес, Рекс, лежав поруч, закривши очі. Жарко. Бігати лінь. Раптом, Рекс нагострив вуха і відкрив одне око. Пирхнув, око закрилося. Свої. Хлопець обернувся. Перевалюючись з ноги на ногу, не поспішаючи, до нього брів Артем.
— Хочеш, — Артем протягнув йому яблуко, — смачне, але кисле.
— Давай.
Павло надкусив яблуко і, скривившись, виплюнув.
— Кислятина. Ось у баби Галі чудові яблука. Солодкі. Вона вчора мене пригощала, — сказав Павло, — Я їй огірки поливав. У неї спина розболілася, вона і попросила.
— Так, у неї одні такі, — погодився Артем.
Він присів поруч з Пашкою. Розмова не клеїлась.
— А зараз баба Галя вдома? — Першим перервав мовчання Артем.
— Ні. Її батько в поліклініку повіз. А що?
— Полили б що-небудь, вона нам яблук би за це дала. У неї є ще щось, що потрібно поливати?
Павло замислився. Вчора його батьки весь город полили, а він тільки огірки. Урожай зібрали.
— Та, здається, нічого такого немає, — невпевнено сказав він.
— Здається чи точно немає? — перепитав Артем.
— У неї кропива біля паркану виросла. Величезна. — Почав згадувати Павло. — Скаржилася, що скосити її не може, а мої вчора не встигли.
— Кропива, це зло. — пробурчав Артем.
Вони знову замовкли. Настирлива муха, трохи покружлявши, сіла на, надкушене Павлом, яблуко. Хлопчаки разом дивились на неї.
— Велика… Більше не буду їсти, — поскаржився Павло.
— Гайда, до баби Галі. Кропиву вирвемо, — запропонував Артем.
Павло згадав зарості кропиви і зіщулився.
— Вона ж пече страшенно.
— Та ну. Одягнемо джинси. Нічого нам не станеться? — умовляв його Артем. — У мене рукавички є.
Хлопчаки перезирнулися, схопилися і побігли переодягатися. Рекс, встав і почимчикував за ними. Ретельно екіпірувавшись, хлопці підійшли до будинку бабусі.
— Нічого собі, зарості, — зловився за голову Артем, коли побачив фронт роботи, — Може, ну їх. Без яблук обійдемося.
Павло почухав потилицю, подивився на кропиву, потім на Артема.
— Одяглися вже. Що знову переодягатися?
Рекс відійшов убік і ліг в затінку під кущем.
— Ну хто перший? — запитав Павло.
— Давай, на раз, два, три. І разом, — запропонував Артем.
— Раз два три! — скомандував Павло.
Хлопчики по команді, кинулися в хащі кропиви.
— Ой ой ой!
— Ааа! — долинуло до Рекса.
Собака занепокоївся і підійшов ближче. Він не помітив ніякої загрози. Хлопці дружно ойкали і виривали стебла трави. Рекс вирішив, що це гра, але приліг неподалік, так про всяк випадок. Дрімота пройшла і пес уважно спостерігав за друзями.
Коли з кропивою було покінчено, хлопчики присіли біля Рекса. Павло інтенсивно чухав руку.
— Зла, ялинки патички. Всього обпекла. Ні джинси, ні рукавички не врятували, — бурчав Артем.
Павло глянув на нього і заливисто розсміявся.
— Чого регочеш? — образився Артем.
— Так ж у тебе, все обличчя червоне, як помідор, — крізь сміх вигукнув Павло.
Артем глянув на друга і, так само, зареготав.
— На себе подивися. У тебе навіть очі запливли.
Вони скинули з себе одяг. Всі ноги і руки були в величезних плямах.
— Слухай, ми схожі на якихось ненормальних, — реготав Павло.
— Але ж так можна прогулювати контрольні, коли школа почнеться. Заліз в кропиву, потерпів трохи і довідка вже в кишені, — придумав Артем.
Рекс сів, нахилив голову і, з подивом, дивився на друзів. У його собачих, відданих очах, читався подив.
— Що тут відбувається? — Пролунав голос Павликового батька.
Хлопчаки озирнулися. Батько і баба Галя, з’явилися якось раптово.
— Матінко рідна, — сплеснула в долоні баба Галя, — що трапилося? Вас потрібно терміново відвезти на швидку. Що ж це відбувається?
Батько Павла уважно оглянув хлопців, і помітив вирвану кропиву. — Це не страшно, бабусю. Це від кропиви. Нічого їм не буде. — вигукнув він. — Ви, телепні, навіщо полізли в кропиву?
— Ми джинси одягли і рукавички, тільки вони нас не захистили, — почав виправдовуватися Артем.
— Нам ваші яблука дуже сильно сподобалися. — Зізнався Павло, — Ми хотіли їх відпрацювати. Бабусю Галю, ми кропиву прибрали. Ви нас яблуками почастуєте?
— Та беріть, скільки хочете. Мені не шкода. В кропиву навіщо лізти? Адже можна було косою її прибрати, — знову заголосила баба Галя, — За кропиву, звичайно, величезне спасибі. Але навіщо ж так?
Баба Галя бігала навколо хлопців і метушилася. Батько Павла посміхався і хитав головою. Рекс оглянув всю компанію і гавкнув, про всяк випадок. Артем з Пашкою сиділи на своїй улюбленій лавці, гойдали ногами і гризли дуже смачні, солодкі яблука. Рекс ліниво дрімав біля них.
— А з контрольною ти класно придумав, — вдумливо мовив Павло, не така вже ця кропива й страшна.
— Можна й потерпіти. Однак, у школу можна буде не йти, на риболовлю сходити, — мрійливо розмірковував Артем.
— І ременя за прогули і обман відхопити, — продовжив батько Павла, непомітно підійшовши до хлопців.
Рекс, не відкриваючи очей, гавкнув в знак згоди.
Фото ілюстративне.