Мої стосунки з чоловіком можна назвати ідеальним, але тільки до того моменту, як до нас приїжджають його або мої батьки. Жити мирно з ними під одним дахом в однокімнатній квартирі – це складно. Я люблю родичів, але на відстані. Кожен їхній візит до нас закінчується ледь не розлученням нашим, настільки непримиримі наші батьки до нас.
Одразу скажу, що проживаємо ми у столиці у власній, хай і узятій в кредит, однокімнатній квартирі. Батьки чоловіка одразу були проти моєї кандидатури в дружини для їхнього сина. Ну не хотіли вони бачити своєю невісткою дівчину із села, хоча самі в селі і прожили усе життя. Вони дали своєму сину юридичну освіту і щиро вірили в те, що це відкриє йому двері у вищі кола суспільства, а тут я – Маруся з Закарпаття.
Мої ж батьки були налаштовані досить позитивно, але рівно до дня знайомства зі свекрами. настільки негатив зі сторони батьків мого Леоніда вразив моїх, що вони одразу на знайомстві сказали що весіллю не бути. Проте, ми з Леонідом кохаємо одне одного і одружились не дивлячись на родини.
А тепер ситуація склалась так, що батьки Леоніда змушені шукати притулку, принаймні на найближчі місяці. Звісно. він їх єдиний син, тому саме до нас вони і зібрались їхати. Наразі винаймати квартиру для них окрему ми змоги не маємо, адже й ціни високі і в нас заробітки впали до смішних.
Вони їдуть потягом, а мені не колеса вистукують, а останні години мого щасливого життя знак дають. Їхня непримирима позиція щодо мене з початком усього цього лиш стала гострішою. Як нам жити усім разом, як бути?
02,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
