Ми з чоловіком нині у Львові мешкаємо. ніколи навіть і не думали, що будемо тут. але нинішній час ні в кого не запитує – хочеш ти переїздити, чи ні. Мені 35, виховуємо донечку.
З чоловіком ми познайомилися ще у студентські часи. Це було яскраве і сильне кохання. Майбутній чоловік був романтиком і дуже дбайливим. Дарував квіти, подарунки, «порошини здував» з мене.
Тоді я подумала, що мені неймовірно пощастило у житті. Зустріла щедрого, дбайливого та люблячого чоловіка. На той момент я була впевнена, що він добре зароблятиме і зможе забезпечити нашу майбутню родину. Адже я хотіла провести з цією людиною все життя.
Однак пізніше з’ясувалося, що все не так райдужно. Квіти та подарунки він купував мені за гроші своїх батьків. Він сам ніде не працював і не збирався шукати роботу. А навіщо це робити? Батьки завжди були готові підтримати фінансово адже не один рік за кордоном працювали. Як шкода, що я надто пізно про це дізналася.
Після закінчення інституту ми оформили офіційний шлюб. Я одразу знайшла роботу. Зарплата була невисокою, але пропонували можливість кар’єрного зростання. А ось мій чоловік ніяк не міг працевлаштуватися, він відкидав усі пропозиції. Казав, що не збирається працювати за копійки. Сказав, що влаштуватися, як тільки знайде потрібну посаду. До речі, не завжди була справа в зарплаті. Іноді він влаштовувався на роботу, але через місяць звільнявся, аргументуючи це тим, що колеги нетовариські і йому нудно на роботі.
Гроші нам продовжували давати його батьки. Періодично він шукав роботу, влаштовувався, але вже за кілька місяців звільнявся за власним бажанням. Він завжди знаходив «відмазки», щоб не працювати, а сидіти вдома.
Я сподівалася, що ситуація зміниться після появи дочки. Адже тепер на ньому відповідальність не лише за себе, а й за дитину.
Так, він і справді влаштувався працювати. Тільки не за фахом, а звичайним сторожем. Графік роботи у чоловіка був день через три.
Коли все це сталось, ми зібрали речі і виїхали у Львів. І знову ж таки його батьки оплатили нам житло і щомісяця передають кошти на проживання.
Я працюю одразу на двох роботах. адже ж соромно у такому віці очікувати переказу коштів з-за кордону. а от чоловік мій роботу так і не знайшов. У нього вагомий аргумент “надто велика конкуренція і роботодавці не хочуть брати “старого””.
Коли я прошу його піти працювати хоч кудись чую у відповідь: “Мені всього вистачає, а якщо мало тобі, так ти й працюй на двох роботах”.
Я вже зневірилась і опустила руки. Дуже розчарувалась у чоловіку і вже серйозно думаю про те, що у наших стосунків майбутнього бути не може.
Як мені бути? Як підняти чоловіка з дивану? Розлучення крайній варіант, я все ж дуже хочу, аби у доньки був тато.
29,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
