fbpx
Історії з життя
Батьки мого зятя живуть з нами в одному місті, але чомусь вони дуже рідко беруть онуків до себе. Я просто сказала: я стомилася, вирішуйте це питання якосьсамі. На що донька сильно образилася і сказала, що я думаю лише про себе. Це я думаю про себе?

Мені за п’ятдесят. Я бабуся, але мабуть далеко не ідеальна. Нещодавно я посперечалася зі своєю донькою через те, що не хочу сидіти з онуками. Я прожила, як я вважаю, гідне і довге життя. Я досі працюю, чоловік на пенсії і часто йому потрібна моя допомога. У мене двоє онуків: п’яти і семи років. Я стала матір’ю в двадцять років, і виховала її без допомоги бабусь і дідусів. Мої батьки і батьки мого чоловіка жили в іншому місті. Мій чоловік був військовослужбовцем, тому ми часто переїжджали. У мене самої ніколи не бракувало часу ні на дітей, ні на чоловіка, ні на роботу. Якось крутилася і все встигала, хоча дуже втомлювалася.

Зараз моїй доньці тридцять п’ять, і вона ніде не працює. Раніше я ніколи не відмовлялася допомогти з онуками, було тільки в радість. Вони часто ходять в гості до друзів і без дітей. Або виїжджають на відпочинок, і вечорами діти залишаються зі мною. І ніхто не брав до уваги той факт, що я після роботи і теж втомлююся. Зараз донька просто поставила мене перед фактом: вони їдуть на два тижні у відпустку, а внуки залишаються у нас. І тут я не витримала, у мене повинен бути відпочинок? Все життя зі мною ніхто не радився, і мені це набридло.

Батьки мого зятя живуть з нами в одному місті, але чомусь вони дуже рідко беруть онуків до себе. Я просто сказала: я стомилася, вирішуйте це питання якось самі. На що донька сильно образилася і сказала, що я думаю лише про себе. Це я думаю про себе? Як мати я дала їй все що могла: і гарний одяг, і екскурсії в школі, і десяту ляльку купувала. Намагалася їй ні в чому не відмовляти, в межах норми, звичайно. Просто не хотіла, щоб вона відчувала себе гірше, ніж інші.

До цього я ніколи не відмовляла в проханні посидіти з дітьми. А варто було один раз відмовити, і я тепер думаю лише про себе. Я ніби й відчуваю докір совісті, але все одно не хочу на цей раз сидіти з онуками. У мене вже вік такий: то поперек схопить, то тиск скаче. А поруч бігають малі і галасливі діти, яким увага потрібна. Втомилася я дуже, думаю, що прийшов час «пожити для себе». Але моя донька, мабуть, так не вважає. Я хотіла нормально сісти з нею і поговорити, може вона мене зрозуміла б по-людськи. Але тепер вона навіть чути нічого не хоче. Чоловік начебто розуміє і підтримує мене, але в даному конфлікті вирішив дотримуватися нейтралітету і не хоче втручатися.

Думаю, донька згодом розмерзнеться. Але мені хочеться пояснити їй, чому я так вчинила. Хочу побачити розуміння. Ну, в чому я тут не права? У тому, що вважаю, що все, що я повинна була дати своїй дитині, я вже віддала? Я все розумію, але є ж якісь межі. Хочу дізнатися думку інших бабусь, хто як би вчинив в даній ситуації. А то якось не хочеться почуватись неправою.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook