Моя свекруха завжди була жінкою владною. Вона живе в розкоші та достатку, хоча ні дня у своєму житті не працювала. Мій покійний свекор мав за життя гарну посаду і на момент коли він у засвіти пішов зумів забезпечити свого сина квартирою і ще одну придбати, аби на старості мати “підмогу” до пенсії.
Проте, свекруха вирішила, що син сам повинен у житті усього досягти. як вони з татом. Тому обидві квартири вона здає в оренду і ні в чому собі не відмовляє.
А ми з чоловіком винаймаємо однокімнатну квартирку на вісімнадцять квадратів. адже на більше у нас просто грошей не вистачає нині, адже після переїзду до столиці нам важко адаптуватись і роботи хорошої ми поки не знайшли.
З 24 лютого Ганна Валентинівна відсторонилася від нашого життя. Її мало цікавило, як ми там жили, чи виживали на Харківщині, вона рідко телефонувала, а якщо дзвонила, то то було ніби як із паралельної реальності – нам хліба нема з що купити, а вона нам про несвіжого краба в розповідає.
Хоча вона мала можливість нам допомогти. Але, певне, благополуччя її єдиного сина мало хвилює родичку. Зате розповісти як прекрасно у спа відпочила, чи які відчуття після обгортання шоколадом. вона може.
Знаючи статки свекрухи, я думала, що вона впустить нас у одну з квартир. коли ми прибудемо. Це допомогло б нам суттєво заощадити гроші. Навіть якщо не хоче назавжди дарувати нерухомість, дозволила б тимчасово пожити. Проте родичка коли нас із сумками в руках на порозі побачила, навіть у квартиру не запросила.
— Ой. я на концерт запізнююсь. давайте. ви пізніше мене наберете, якось перетнемось.
Довелося нам заселитися в квартиру на яку нам вистачило копійок, що з собою привезли. Мої батьки дуже переживають за нас і думають, як вирішити проблему, а Ганні Валентинівні і трава не рости. Мовляв, ви дорослі, самостійні самі повинні вирішувати свої негаразди.
— Батьки не повинні заважати дітям дорослішати! – Заявила вона.
Вона продовжує спокійно здавати дві квартири та жити на широку ногу. Ми ж поки ледь кінці з кінцями зводимо, бігаємо з одного підробітку на інший. але все це схоже швидше на мишачий забіг, ніж на нормальне життя.
Як же розбудити у цій жінці материнські почуття? Як їй нагади, що вона перш за все – мама. Я не прошу назавжди. Нам би на перший час допомога, а далі ми самі.
27,01,2023
Головна картинка ілюстративна.