Підтримувала всіх. І батьків. І нескінченних родичів, які самі працювали, нічого особливо не потребували, але воліли щось купувати за її рахунок. Жінка часто брала із собою на відпочинок ще десяток людей. Допомагала з позиками.
Іноді суми були просто захмарними.
— Треба ділитися, — завжди казала вона, — Запам’ятай мої слова, Олю, бо це дуже важливо.
Тітка Аня, сестра тата, буквально жила на своїй роботі. Висока посада та постійні відрядження. Величезна відповідальність. Решта ж могли дозволити собі відпочивати частіше, адже завжди знали, що Аня їх підтримає.
Батьки Олі не буди винятком. Був момент, коли тата звільнили з роботи, то тітка взагалі їх забезпечувала. Вона вірила в те, що кожен із сім’ї обов’язково захоче допомогти іншому.
Потім батьки почали повертати їй гроші частинами, кілька разів їм навіть вдалося непомітно залишити купюри в неї вдома, але Аня завжди приносила їх назад.
— Прокидайтеся, — серед ночі бігав коридором тато, — Людо, ти не бачила мої черевики?
— Що? Що відбувається? — Не розуміла мама, — Ти ж зараз маєш бути на роботі.
Оля злізла з ліжка.
Так, дивно.
Тато пішов на роботу у нічну зміну. Зазвичай такого не було, щоб він повертався додому раніше. Хоча… Одного разу було. Коли хтось намагався потрапити до їхньої квартири. Однак, на щастя, все обійшлося. Просто сусід переплутав двері.
Дівчинка вийшла з кімнати, щоб зрозуміти, про що говорять батьки. Їй було не по собі. Напевно, трапилося щось дуже серйозне, інакше тато б так не поводився.
— Аня… Її забрали прямо з роботи. Їй дуже погано.
Мама вже бігала разом з ним і шукала якісь речі, щоб передати Ганні. Щось зі свого одягу. Раптом знадобиться.
Робота практично без вихідних та в постійній напрузі не минула без сліду.
Заощадження, а в Ані їх було небагато, адже вона завжди комусь допомагала, дуже швидко розтанули. Потрібно було все й одразу. Дохід на роботі теж знизився в рази, адже вона зараз не працювала. Тепер їй самій була потрібна допомога.
Тим паче що за квартиру теж треба було платити.
Тато з’їздив до родичів, щоб разом щось вигадати, але приїхав не в настрої.
— Як? — Здивувалася мама.
— Вони сказали, що їм не до Ані.
І миттю забули про все, що вона для них зробила. Навіть батьки тата й тітки ніяк не допомогли.
Усі звикли, що у Ані все є. Що тільки від неї можна чекати на допомогу.
— Ну, від далеких родичів я, якщо чесно, нічого кращого й не очікувала. Але ваші батьки… — мама не уявляла, наскільки це можливо.
— Сказали, що Аня завжди з усім справлялася, то впорається і тепер, а в них кредит на машину.
— Неймовірно.
Батьки Олі, усвідомивши, що ніхто крім них не збирається брати участь у порятунку Анни, віддали все, що в них було. Потім продали й крихітну дачу.
Оля пам’ятає, як підійшла до мами та запропонувала свою скарбничку.
— Ми дуже вдячні тобі за те, що ти хочеш допомогти, але залиш, — відповіла мама, — Справді. Нам на все вистачає.
Це було дуже зворушливо. Дитина принесла ті невеликі гроші, які в неї були. Тітка Аня довго плакала, почувши цю історію.
Вийшло. Жінка змогла відновитись. І на роботі також. Але потім трохи змінила сферу діяльності, щоб було легше, хоча дохід став навіть більшим.
Повернулися й прохання щодо фінансової підтримки. Навколишні зрозуміли, що з Анною вже все гаразд і можна знову просити її про допомогу.
От тільки тітка Аня більше жодного разу ні з ким із них не заговорила.
Фото ілюстративне.
