fbpx

– Безкоштовно? – розгубилася Дарина після слів травниці, згадуючи, – Було таке. Куртку за оголошенням віддавали, я таку й шукала, розмір мій. Я й подумати не могла. Жінка сказала, що просто доньці не сподобалася, ось вона і віддає. А вона мені оте все й зробила?

– З чим прийшла? Розповідай, – пораючись біля печі, запитала Мотря.

До незваних гостей Мотрона Іллівна за свої 70 років звикла. Йшли до травниці з негараздами, та вона з долею своєї давно змирилася – чорнотою не займалася, а якщо треба допомогти – не відмовляла. З сільськими в злагоді жила, хоч і стояв її будиночок на околиці, всі знали – Мотрона завжди допоможе, її трави краще всяких препаратів допомагають, де треба пошепче, а де настій або відвар який дасть. Тому поважали її в селі, берегли навіть.

– Чесно? Я не знаю. – ледь чутно сказала Дарина, переминаючись з ноги на ногу у дверях.

– Ось тобі й маєш! З міста приїхала і не знаєш? – Мотрона привітно усміхнулася і запросила гостю за стіл. Дарина зніяковіло сіла на запропонований господинею табурет.

– Я не знаю, що відбувається. – плутано почала розповідати дівчина, – почалося з півроку тому. Слабкість якась, безсоння постійне. Я спочатку думала – зима, вітамінів може не вистачає, купила різних, не допомогло. Пішла по спеціалістах – аналізи здала, обстеження – всі, кажуть, в межах норми, а я вже ходжу ледве – ледве. Хитає мене, спати не можу, в голові гул постійний. З кожним днем ​​відчуваю, як сили з мене йдуть.

Дарина опустила голову, в очах стояли сльози.

– Не плач, – заспокоїла Мотрона, – може рано плакати ще? Тепер подивимося, чим допомогти можна.

Старенька підійшла до печі, уздовж якої висіли пучки трав. Взяла з декількох потроху, потовкла в глиняній мисці, налила води, запалила свічку і почала щось шепотіти.

Дарина слів розібрати не могла, хоч і намагалася розчути, але мірний шепіт бабусі заколисував. Непомітно для себе, Даша сперлася на стіл і закрила очі. Тиша. Ніякого шуму. Стало добре і спокійно. Мотрона бубоніла своє над свічкою, а Дарина непомітно заснула.

– Прокидайся, мила! – почула Даша голос бабусі.

– Вибачте, будь ласка, – Даші стало ніяково, озираючись на всі боки вона сіла і помітила, що за вікном уже стемніло, – я довго спала? Не знаю, як так вийшло, вибачте.

– Все добре, – Мотрона погладила дівчину по голові, – вже все добре. Не переймайся, минуло все, але ось те, що брала безкоштовно, треба буде спалити!

– Безкоштовно? – розгубилася Дарина, згадуючи, – Було таке. Куртку за оголошенням віддавали, я таку й шукала, розмір мій. Я й подумати не могла. Жінка сказала, що просто доньці не сподобалася, ось вона і віддає.

– Ой, молодь. – зітхнула Мотрона. – Це добре, що в тебе сил багато виявилося, встигла і мене знайти, і доїхати. А так – злягла б замість іншої. Запам’ятай – не можна безкоштовно від чужих нічого брати! Ти ж не знаєш, з якою думкою від речі позбавляються. Комусь вона просто вдома заважає, а хтось і негаразди свої так віддає. Не бери нічого! Немає і не треба. Я тобі з собою трав трохи дам, вони тобі сили повернуть, але більше так не роби! Хоч копієчку, а дай людині.

Головна картинка – pexels.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page