Біжу до невістки у дім щоденно перед роботою. Мені на на 9-ту, тож у шість я вже у синовому домі. Стаю одразу сніданок і заразом обід готую, гори посуду перемиваю і пробігаю по дому з віником і вологою ганчіркою, адже знаю, що якщо не зроблю, то крім мене ніхто за те й не візьметься. Колись мене все що я бачила у домі сина дратувало і з себе виводило, я навіть з невісткою мала гучні непорозуміння. Було все, але один випадок змінив моє ставлення докорінно і назавжди.
Спочатку син із невісткою у мене проживали. Ті часи я згадую і крізь землю піти готова від сорому. Яка я була невдоволена невісткою своєю, люди добрі. Я звикла, до порядку і ідеальної чистоти у домі, а от Ліля, невісточка моя, людина творча. Сидить цілими днями за компом, якість там проекти розробляє, щось друкує днями і ночами, але примудряється навколо себе гори бруду залишати.
Якщо вона йшла по квартирі, то її шлях можна було простежити чітко. Де кофту зняла, там і залишила, куди тарілку занесла, там вона і буде, доки нащадки не викопають. Вона посуд не мила, підлоги не підмітала, та куди там, якби я її речі не прала, то не знаю. в чому б вона ходила.
Заробляла Ліля дуже гарно. раз на місяць їздил на семінар якийсь, чи як воно звалось, і той день я чекала як напасті. Ліля аби зібратись всю шафу свою вигортала. Ванна, їхня кімната, коридор – скрізь усе догори ногами. Вони із сином ідуть гарні і нарядні з дому, а я за голову хапаюсь.
Душу я відводила із подругами. Їм як на дуду усе викладала і розповідала. Зізнаюсь, за ті розмови мені нині і прикро і соромно, але було так. Подруги мене шкодували, повчали, казали, що так не годиться і вони б ужитті такого у домі своєму не дозволили. Я поверталась і бігла до Лілі, аби за чергову річ, що не на місці бцла висловитись, а вона поверталась до мене і бачу, що навіть не розуміє про що я. Посміхнеться, скаже що “зараз. зараз . мамо, поки з голови не вилетіло запишу” і все, вважай що побалакали бо дій ніяких не буде.
Не витримала я одного дня – виставила таки Лілю з сином за поріг свого дому. Пороте, навідувалась і на їхню орендовану квартиру, аби Лілю там повчати, хоч не слухав мене ніхто, якщо чесно.
А потім я занедужала. Одного дня підвестись не змогла із ліжка, хоч увечері все гаразд було. Добре що телефон поруч лежав, то я сина набрала. Він вислухав мене і каже:
— Я, мамо, зараз у відрядженні. Не хвилюйтесь, Ліля зараз прийде.
Мені і так зле, а ще як уявила що вона прийде, так хоч плач. Але Ліля й слова мені не дала сказати. Викликала швидку, але не просту, а якусь приватну. Там я вперше побачила невістку геть з іншого боку: напориста, розумна, пробивна. Вона швидко видзвонила найкращого спеціаліста аби він мене оглянув з усім персоналом, що поруч мене бути мав переговорила у кожного узяла номер телефону.
Три тижні я там пролежала, аж доки не одужала. Лілія стала моїм янголом-охоронцем. Вона тричі на день до мене приходила, з ложечки готувала спеціальними дієтичними супчиками свіжезвареними. Могла просто книжку мені читати цікаву, чи новини. Чи не вперше в житті я з невісткою своєю просто поговорила. Яка ж вона к мене славна і добра виявилась. Зрозуміло, чому Юрчик за нею так трясеться і не зважає на її недоліки у побуті.
Найцікавіше, що окрім невісточки мене ніхто більше і не навідував, хоча я “подругам” і телефонувала, розповідала про свій стан. Вони поохали, поахали, сказали як треба робити і що, та й усе на тому.
Тепер я перед роботою щоденно до невістки біжу. Розбираю гори посуду, намиваю підлоги і витираю пил, готую для них сніданок і обід. І знаєте – для мене то в радість. Напевне, мені потрібно було пережити усе це, аби зрозуміти, що в житті справді важливо і хто з оточуючих залишиться поруч у скрутну хвилину.
А бруд? А він був до мене і після того, як мене не стане залишиться. Усієї роботи не переробиш.
Хіба ні?
Рита П.
14,03,2023
Головна картинка ілюстративна.