Біжу вулицею, аж пар летить. Від обурення, світу білого не бачу. Люди посміхаються, вітаються, щось хочуть запитати, а в мене в голові одна ціль – братова. Тут і мама вискочила на вулицю і до мене навперейми. Я ледь зрозуміла, що саме вона від мене хоче. А коли усе ж дійшло я просто отетеріла.
Трошки більше року тому я з дітками своїми виїхала до Німеччини. Я такого бажання геть не мала, але чоловік наполіг, тож я й послухала. за кордоном нас прийняли дуже гарно. Я й мову вчила і дітки до школи ходили. Ще минулий рік, ну якось я пересиділа, а от цього року уже відверто вовком завила. А коли весна прийшла, та дерева розпускатись почали, та коли я запах отой почула… нікого не попередила і додому таки повернулась.
Доки нас не було я за подвір’ям своїм попросила приглянути дружину свого брата. мама могла б, але ж здоров’я у неї не те. Ходить вона ледь-ледь, не набігається.
Приїхала я з дітьми без попередження якраз минулої п’ятниці. поки у двір заходила. та з псом нашим обіймалась, то крізь пелену рюмсання мало що й бачила. У домі все рідненьке. все ж своє. Дровецьзанесла, котла розтопила, бойлер ввімкнула. Краса, що й казати.
Діти радо по друзям порозбігались, а я вийшла на подвір’я поглянути. що там і як. Сад у мене великий і гарний. десять років я його власними руками саджаю. обробляю і збираю урожай. Це моє захоплення, моя віддушина. Те, що справді добре у мене виходить.
Так ось. Заходжу я у садок пройшлась між деревами, дивлюсь, що обрізку вже пропустила, але обробити від шкідників устигну. Пішла звичним маршрутом до рядів малини, а там порожньо. Я виписувала малину з усієї України. Розвела надзвичайно хороші сорти, урожай у мене замовлено було ще за рік уперед, а тепер там пустка?
Аж голову у плечі втягнула від несподіванки, а ноги вже несуть до смородини і агрусу. Тільки старі кущі і лишились. Трьох рядів, що я висадила молодняку уже просто не було.
А тут сусідка підходить, вітається і каже, що думала, то моя братова знову поратись у сад прийшла.
— Така молодець, така молодець. Постійно тут щось копає, саджає. Жодна ягідка не пропала. Жоднісінька. Вона все зібрала.
Я слухаю і повільно закипаю. Розвернулась і полетіла питати у тієї “молодчинки” де все що я садила і що мені такий прибуток приносило.
Трішки не добігла, ба саме мама вийшла із двору. Мабуть, сусідка зателефонувала, бо мама мене давай заспокоювати і просити прийти в себе.
Я руками мов птах, махаю, щось їй намагаюсь пояснити, а вона мені от що каже:
— Що б там не було, як би не склалось, а ти не смій через якісь рослини у нашій родині псувати відносини. Може й потрібно було їй що, то ти порадій, що змогла людині помогти, тобі ж допомагали он скільки. Нового придбаєш, а їй і слова не кажи, бо не буде миру між тобою і братом, піде розлад у цілій родині. Нащо це? Хоча б, доки очі мої бачать, живіть у мирі, діти, Заради мене, прошу тебе, змовч, дитино!
Тиждень минув, я з братовою вже не раз бачилась, геть посміхатись їй навчилась, але душа не на місці. Чоловік теж просить не підіймати цю тему і забути, а я не можу прямо.
Що, невже нічого їй не казати? Спілкуватись заради того, аби у роду мир був?
А ви як вчинили на моєму місці?
08,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
