Він чемно кожного вечора ставав біля неї та до терпоти в колінах молився аби тато вернувся додому. Але бог не поміг. Тато пропав безвісти і мама тепер тільки чекає на телефонний дзвінок з військомату, щоб упізнати чоловіка.

Мама теж вважає, що бога нема, – впевнений Артем. Вона більше не молиться. Тільки бабуся ще вірить і годинами читає молитви.

На вулиці Василько сказав, що його татко бовдур, що пішов добровольцем, от його тато вже рік в Англії і присилає йому гарні машинки. А в Артема таких ніколи не буде, бо тата нема.

Він би проміняв на тисячі машинок, щоб ніколи не мати жодної іграшки, лиш би тато вернувся.

Вчора мама приїхала з міста і привезла собі чорне плаття, сказала, що й йому купила чорну сорочечку, щоб бути «як всі» на похороні.

Але бабуся сказала, щоб його відправити до тітки в місто, щоб він нічого не бачив:

– Ти ж знаєш, його можуть в закритій тpуні ховати, нащо аби йому те все снилося?

Мама не проти. Мамі вже все одно. Тільки вона ховається від хресної Віталіни. Вона їй приносить різні відео, щоб мама придивилася чи це не тато. А вона більше не має сили надіятися.

Вже добре стемніло, коли Артем прийшов до хати, бабуся крехтячи вставала від образів, а мама витирала червоні очі. Родина сідала вечеряти.