Богдана добре знала, що таке бути дитиною, яку не помічають батьки. Вона не знала, де вона завинила, але після появи молодшої сестри дівчинка відчула, що її не помічають від слова зовсім.
Діана була центром всесвіту для батьків, а Богдана – просто дитиною. Її навіть не порівнювали з молодшою сестрою, а просто не брали до уваги. Молодшій сестрі купували все найкраще, навіть не йшлося про те, щоб доношувати щось за старшою. Богдані ж могли придбати короткі штани чи тісну кофту. Батьків не цікавило, чи їй подобалося, чи зручно їй — є і добре.
Через це Богдана намагалась привернути до себе увагу. Вона прогулювала школу та зв’язувалася з поганими компаніями. Якось вона навіть не прийшла ночувати додому, а мама цього не помітила. Дівчинка сіла у своїй кімнаті і розплакалася від безвиході.
Коли класний керівник поскаржився на ученицю, на що батько сказав:
— Я іншого від тебе не чекав, Богдано. – і все. Без емоцій. Просто констатація факту і байдужість.
— А я відмінниця, – посміхнулася Діана.
— Ми в тобі й не сумніваємось, доню, — обійняла її мама.
Богдана сиділа у своїй кімнаті і чекала на якусь реакцію батьків. Вона була б рада, якби вони влаштували концерт, чи моралізували доньку. Хоч якась увага. Намарне.
Вони не змовляючись віддали усю свою любов меншій донці. Про старшу рідко згадували узагалі. Навіть, коли вони зібралися на море, Богдану з собою брати не планували.
— Поживеш у бабусі, – сухо сказав тато, збираючи валізи.
— Як? Чому? А я що не їду? – запинаючись запитала Богдана.
— Квитки дорогі і з документами ми не розібрались. – казав відверту неправду тато, – Наступного разу, колись тебе візьмем. Та й узагалі… Це наші дорослі справи ти нічого не зрозумієш, – сказав і пішов.
Богдана схлипнула. Вона розуміла, що тато знайшов відмовку. Ну нічого, бабуся її точно любить. Вона часто про це каже і богдана їй вірить.
Головна картинка – pexels.
