fbpx
Історії з життя
Богданові батьки одразу розкусили вискочку і дізналися, що ніяка вона не дочка хірургів, бо таких прізвищ нема в жодній лікарні її міста. Прийшлося Ясі зізнатися

Яся не вважала, що вона брехуха, навіть, мама говорила, що у неї просто бурхлива фантазія. Коли вона розказувала, що зошит з домашкою згриз пес, то чітко бачила білого пса з чорним вухом, який шматував білі сторінки білими зубами, а вона кликала на допомогу, на порятунок, але дарма. Коли такі історії проходили в школі, бо не буде ж вчителька за якийсь зошит діймати дитину, то в училищі на наявність чи відсутність зошита не особливо звертали уваги. Тут було важливе інше – хто ти.

Яся не дуже морочилася над цим питання. Є вона, є. Ось такої висоти і такої ширини. Тож миріться з цим тай усе, будуть її тут вчити, якою вона має бути. Вона має бути щаслива і вдоволена життям – ось це і є головне.

Отож, задоволена життям вона була від того, що перебуває в компанії крутих дівчат, тому вона така ж класна, цікава, законодавиця всього. Щоб попасти туди, вона вирішила сказати, що вона єдина донечка в сім’ї лікарів-хірургів, а не друга дитина в родині швачки і екскаваторника. А що не так? У неї класні батьки, але в цю історію вони не вписуються. І ні, вона їх любила.

Отож, спочатку пускаєш про себе чутку, а потім її потверджуєш: на вислані мамою гроші накупила смаколиків і пригостила дівчат: «Мама передала з відрядження». А раз її впустили в цю групку, то які ж вони кращі з кращих? Та цими курками можна крутити і не переживати за наслідки. Хоч дівчата і відчували зневагу Ясі, вона це трактували як природну гідність, яка не дуже й потребує гурту, тому ще більше вхопилися за неї. На них з заздрістю дивилися інші невдахи, а хлопці вважали за щастя з кимось з них зустрічатися. Скажемо правду, що Яся не думала про якесь сите майбутнє чи перспективного чоловіка, чи щось в цьому дусі.

Вона хотіла насолоджуватися життям і якщо поруч буде хтось, що робитиме його таким – вона не проти. Богдан був засліплений нею і захоплений. Бачив її неймовірну впевненість, анархізм, веселість і розумів, що сам виховувався в стримуванні, послушності і повазі. Він завжди мав межі за які не варто було виходити, бо завжди було покарання. А тут така дівчина, яка ігнорує заборони і чудово себе почуває! Він соромливо знайомився і залицявся, але його знаки уваги давали Ясі те чого вона хотіла – задоволення. З задоволенням бачила, як пишний букет від нього породжує заздрощі у подруг, з задоволенням пила напої про які лиш читала в журналах, з задоволенням танцювала на дискотеках і каталася на машині. Він робив її щасливою.

Проте його батьки одразу розкусили вискочку і дізналися, що ніяка вона не дочка хірургів, бо таких прізвищ нема в жодній лікарні її міста. Прийшлося Ясі зізнатися:

– Богдане, хіба я стала іншою від того, що мої батьки не лікарі? Я гірше сміюся, танцюю? Ти обзиваєш мене брехухою, але ти зараз сам чесний і справедливий? Це справедливо відвернутися від мене, забути всі наші зустрічі? Чи ти вважаєш себе непогрішним? Я на багато що закривала очі. А зараз це яскраво на мене дивиться – ти боягуз. Так, саме боягуз, бо боїшся батьків, боїшся, що привів дівчину, яку вони забракували і тепер тобі перепаде! А ти ж не хочеш покарання, так Богдасику? Богдасик не хоче плакати і не хоче бо-бо?

Богдан не хотів бо-бо ні від батьків, ні від неї. Оскільки його виховували по правилах, то він і зробив по-правилах: одружився з дівчиною, яку любив. Але Яся виграла бій, та програла війну: жити на студентську стипендію в студентському гуртожитку не було так весело. Деякий час вона жила в режимі «все налагодиться, вони здадуться», потім «на зло». На довго її не вистачило, на Богданове щастя. Вона його покинула, чесно зізнавшись, що почуття не відновиться, бо вона кохала не його, а його можливості.

Вихований в режимі «помилка-покарання», Богдан це швидко пережив.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page