Історія про чоловіка, який не мріяв про дітей, але став найкращим татом у світі.
Борис дітей не хотів. Він навіть і не думав, що коли-небудь він стане батьком. Борис взагалі все життя мріяв про собаку. Великого, пухнастого собаку, але спочатку мама не дозволяла, потім дружина була проти. А ось зараз Борис тримав на руках рожевий згорток з якого виглядало крихітне личко, величезні сині очі та вії. Вії були довгі, темні та пухнасті.
Озвучені проблеми Борису нічого не говорили. Він бачив тільки сині очі в обрамленні довгих вій.
Відстовбурчені вушка доньки викликали в нього щемливе почуття гострої жалості.
Докторка схвильовано сказала, що дівчинка буде тендітною й дуже маленькою
– Ви можете відмовитися.
А ще додала, що потрібен особливий догляд і багато любові.
Борис лише міцніше притискав рожевий згорток і дивився розгублено.
Дружина хлипала, смикала його за рукав, щось говорила. Він не чув нікого і нічого довкола. Доньку назвали Ніною.
Потім був дім та будні звичайної родини з малюком. Молока у дружини не було, надто нелегко далася донька. Потім вона зібрала речі і сказала: Мені так непросто. Вибач, але я не зможу звикнути.
Коли дружина розпочинала такі розмови, Борис нічого не чув. Він не чув ні дружину, ні тещу, ні свого батька, який лише одного разу глянув за краєчок люльки. Тільки його мама жалісно дивилася на Бориса і хитала головою.
Потім дружина пішла. Борис залишився сам із донькою. Сидів у декреті рік. Потрібні були гроші на різноманітні заняття, масажистів, басейн щодня. Вийшов працювати. Спочатку вдень, поки Борис працював, з маленькою Ніною сиділа його мама, потім вона сказала, що втомилася і їй потрібний відпочинок. Довелося найняти няньку.
Няня була літня, добра і навіть іноді погоджувалася посидіти вночі, тоді Борис таксував.
Ніна чудово розмовляла, читала книжки у два роки, співала пісні тоненьким голоском, була худенькою, маленькою, чудово рахувала всі свої пальчики, рибкою плавала в басейні і дзвінко реготала, коли дивилася мультфільми.
Так прожили вони до семи Ніниних років. Пора була йти до школи. Борис почав переживати. Записав доньку до школи самооборони. Її взяли до звичайної школи. Від решти дітей Ніна відрізнялася тільки зростом.
Борис перші два тижні особисто заводив її до класу, пильно оглядав усіх в класі, демонстративно піднімав доньку на руки, дзвінко цілував у щічку і голосно говорив:
– Якщо хтось тобі щось скаже, доню, – чимдуж до мене.
І з тяжким серцем йшов на роботу. Ніна у школі була зіркою. У шкільному театрі грала Дюймовочку.
А потім Борис здійснив заповітну мрію і завів собаку. Угорський комондор. У свого начальника взяв. Його перевели працювати до столиці, переїзд, нова квартира. А комондора Альберта, подіти нікуди. От і віддав Борисові.
Поплескав його по плечу і співчутливо промовив:
– Доля у тебе така, Борисе. Цікава. От і собака тобі такий дістався. Чесати його не можна, тільки щодня шерсть розподіляй на «шнури».
Життя почалося зовсім інше. Тепер Борис з Ніною щовечора вигулювали командора, у спеціальному пальті, а потім заплітали шнури-кіски. Ніна каталася на песикові маленькою наїзницею, а Альберт обережно ходив, боячись скинути свою маленьку господиню. Мальовнича трійця, щовечора збирала мешканців дев’ятиповерхівки біля вікон. Борис у старій дублянці, величезний білосніжний Альберт у зеленому собачому пальті і на ньому крихітна Ніна, у рожевому довгому пуховику.
А потім вони поїхали. Але всі сусіди досі згадують і Бориса, і Ніну та Альберта. Потім хтось знайшов Ніну за соцмережами в Америці. Вона там вивчилася, вийшла заміж, народила двох дітей. А сивий Борис одружився з дуже цікавою панянкою. Бо доля в нього така. Цікава.
