fbpx
Історії з життя
«Боженько дай сили»- подумала я ледь не знепритомнівши. У дверях разом із сином стояла моя майбутня невістка. «Як її спровадити? Як врятувати сина? Адже осліп, геть здоровий глузд втратив. Хоча один вечір потерплю, послухаю, придивлюсь. Свого вoрога треба знати…»

Зелене волосся сережка в носі і ще з десяток в брові, короткий рваний топ і тaту y формі чeрепа.

— Знайомся мамо це моя кохана дівчина, Оленка.

«Боженько дай сили»- подумала я ледь не знепритомнівши.

Ні я не консервативна. Я цілком сучасна жінка, редактор журналу, але до “такого” була не готова.

Про Оленку чула давно. Мій син програміст захоплено розповідав про талановитого веб-дизайнера, яка працювала з ними над одним проектом. Її креативності не було меж, і то було щастя що вона погодилась їм допомогти, адже була затребувана і мала щільний графік.

«Вона гарна, розумна, весела, прекрасно малює , багато подорожує, і так багато читає». Так сяючи розповідав про неї мій син за традиційним недільним пирогом.

— Чи ти бува не закохався сину? А якщо так, не чекай, досить в своїй холостяцькій квартирі сидіти. Одружуйся, я внуків хочу!

Та розмова відбулась давно і вони справді, на мою радість, почали зустрічатись, проте Оленка знайомитись з майбутньою свекрухою не поспішала:

— Дай нам спочатку самим зрозуміти чи будемо ми разом довго, і лиш упевнившись впустимо в своє життя батьків.

Упевнились. І ось сьогодні прийшли знайомитись.

Я остовпіла. Стояла і слова вимовити не могла.Чекала кого завгодно, але не “Таку”.

— Мені треба присісти, – ледь мовила.

А в голові одна  думка витісняла іншу: “Хоча б не з тих, що по підвалам швендяють, мати рідна а якщо вона сeктантка якась і вже втягнула Сергія? А може одна з тих відьом що по неділях показують?”

Сергій з Оленою переглянулись і від душі розсміялись:

— Я виграла, – крізь сміх сказала Оленка, – де у Вас заспокійливе, мамо?

Тим “мамо” вона звалила мене наповал. А доки я приходила в себе, все ще сміючись, Оленка розповідала, що  з Сергієм посперечались на мою реакцію. Він був певен що в мене “залізні” нерви і “стальна воля”, а Оленка запевняла, що то маячня і мені потрібно буде оговтатись.

«Як її спровадити? Як врятувати сина? Адже осліп, геть здоровий глузд втратив. Хоча один вечір потерплю, послухаю, придивлюсь. Свого вoрога треба знати…»

А тим часом Оленка спритно накрила на стіл, ніби, то я була гостею, а вона жила тут.

— Сідаймо, я з роботи зголодніла, – гостинно запросила Олена.

Ми тоді просиділи до ранку. Дівчина була ще кращою ніж описував син. Надзвичайно розумна, цілеспрямована, добре вихована, тактовна. Я була зачарована і на прощання назвала її “донечкою”.

І було гучне весілля з феєрично-екстравагантною нареченою. А потім посипались онуки. Їх у мене четверо поки.

Оленка з Сергієм живуть душа в душу. Мають свою справу, свій дім, свою машину і свою міцну родину. Зовнішність Оленки кардинально змінилась: вона не носить топів, зате зробила ще з десяток тaту, її довге зелене волосся перетворилось на коротенького “їжака”, який щодень змінює колір.

Згадуючи пережите, я замислююсь, що було б якби тоді я не прийняла “такої” невістки. Якби втрутилась зі своїми переживаннями і переконаннями і почала б “рятувати” сина? Як часто ми судимо людей по зовнішності, навіть, не поцікавившись ким вона є?

І скільки матусь руйнують сімейне життя своїх дітей лиш тому, що все не так. Не так мама уявляла майбутнє своєї дитиночки. Не таку пару треба її маляті. І де та грань, між життєвою мудрістю і фанатичним відстоюванням своєї думки, навіть ціною щастя власних дітей?

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.

You cannot copy content of this page