Брата мого чоловіка не стало ще рік тому. Оксана – дружина чоловікового брата живе у сусідньому з нами селі. Так, от чоловіка свого я вже рік практично і не бачу, він там постійно. Коли ж я починаю  обурюватись, то вся сім’я чоловіка ще й мене винною робить.

Я заміжня лише два роки як. Мій чоловік у сім’ї найменший, окрім нього є ще брат старший і сестра. Маємо ми вже й синочка – Артемка, але дитина тата практично ніколи і не бачить, адже він увесь час у сусідньому селі – допомагає жінці брата, або ремонтує техніку.

Оксана дуже важко переживає цей період. Я намагалася допомагати їй усіляко. Свекруха мало не жила з нею. Та й мій чоловік осторонь не стояв. Село, робота є завжди і багато.

Брат чоловіка гарний дуже господар був. Вони всі разом землю тримають, ще й у людей в оренду узяли. Техніка вся у брата чоловіка знаходилась, адже він і ремонтував її і поруч старий колгоспний гараж, там трактори і комбайни наші стоять нині. Коли ж брата не стало, то усім тим став чоловік мій опікуватись. Та й господарка брата без рук чоловічих залишилась, от він вирішив і там допомагати.

Чоловіка свого я нині просто не бачу. Синові вже півроку, але тата він не знає. Ну а як, як той лиш спати приходить. Вдень, на роботі. а після роботи як не батьки просять щось зробити, то він сам до Оксани їде, адже там двоє племінників і він їх не бажає залишати без “чоловічої” руки.

Можете мене засуджувати, але прошу зрозуміти й мене. Таке відчуття, що я — одинока мати. Я завжди одна. А свекруха натішитися не може, що її син такий добрий і хороший. Говорить, що змогла виховати справжніх чоловіків. Ось тільки я незадоволена таким життям.

Але коли я починаю обурюватись, або просити, щоб чоловік мій частіше вдома бував, адже в самих он двері в сарай впали, то чую купу негативних коментарів зі сторони його сім’ї. Мовляв у такій ситуації я не права.

Син росте без тата, кран зірвало, я воду перекрила, ношу з колодязя, а слова сказати права не маю? Я не проти того, що він Оксані допомагає, ні. Я горда і щаслива тим що обрала справжнього чоловіка собі супутником життя. Я прошу лиш одного – хоча б один день у тиждень, щоб у мене був чоловік у хаті. Не в мами, не в сестри, не в Оксани, а вдома.

Ну хіба я права не маю на таке?

17,022023

Головна картинка ілюстративна.