«Слава богу, що гуляє», – махнула рукою подруга, а тоді попросила мене таке, що я аж рота розкрила. І так само тепер я сиджу на їхній тридцятій річниці з відкритим ротом.
Отож, двадцять п’ять років тому я довго думала чи казати Олі про те, що він має іншу жінку чи ні. Я знала, що Олі зараз не просто: двоє дітей одне за другим, допомоги від батьків та свекрів ніякої, Микола мало заробляв і не вистачало ні на що.
Я їй віддавала речі зі своїх дітей, могла купити пачку підгузок, казала, що то замість ігристого.
Ми пили чай у неї на кухні, поки наші діти гралися до першого плачу, а це було хвилин п’ять, бо ж треба обов’язково на одній іграшці зчепитися. За такі хвилини ми лиш встигали зачепити кілька тем, зазвичай, то було безгрошів’я і бажання виспатися.
Але згодом діти підросли і Микола став більше заробляти, Оля водила їх в садок, а потім з ними ж сиділа вдома, бо вони завжди приносили сюрпризи з садка.
І ось я побачила, як Микола висаджує з машини якусь жінку і цмокає її в щоку. Я здивувалася, але потім Оля зателефонувала і каже аби я прийшла в гості поки чоловік у відрядженні.
– А куди він поїхав, – питаю я її.
– Та в область, на три дні.
Я нічого не кажу, мовчу, а на наступний день вже чатую біля тієї зупинки і знову картина – Микола і та жінка. Я тоді за нею йду і розумію, що щось маю зробити, але що?
Я побачила де вона працює і потім вирішила прийти туди постригтися. Вона була гарна і доглянута, Олі до неї було далеко. Я не могла зібратися з духом, все чекала, поки клієнти вийдуть, працівниці вийдуть. Але ніяк не могла поговорити з нею і сказати все, що думаю.
Нарешті я наважилася, а вона й каже:
– Я не збираюся хорошого чоловіка відпускати, знаєте, які зараз трапляються? Діти підростуть і він до мене піде.
Така зверхність була для мене чимось несусвітнім.
З Миколою марно говорити і тоді я вирішила попередити подругу, що таке відбувається за її спиною.
І тоді Оля якось зітхнула з полегкістю, а тоді й каже:
– Будь ласка, нікому не кажи, про те, що ти бачила. Я не хочу аби мене жаліли, я хочу виростити своїх дітей з батьком, який їх любить.
Я отак роззявила рота і не могла повірити. Що вона не питає у мене номер хорошого адвоката, а таке просить.
Ми продовжували дружити, але Оля все рідше мене запрошувала. Я злилася через це на Миколу, адже через нього у мене немає близької людини. Оля наказала мене, а не його.
Але час йшов, у мене ще з’явилися подруги, інше коло спілкування, інтереси одні змінили інші. Ми з Олею могли лише листуватися в мережі і все.
Вона запрошувала мене на дні народження, казала, що заклопотана й далі дітьми, дачею, побутом, працює на пів ставки аби не сидіти вдома. Гарно виглядала, при тому про Миколу ніколи не було ні слова, але я знала, що вона й далі з ним.
– Запрошую тебе з Толиком до нас на річницю, – сказала мені якось.
Для цієї дати треба було себе привести до ладу і я пішла в перукарню, сказала на яку годину і сіла в крісло. Яким же було моє здивування, коли мене прийшла фарбувати та жінка!
Вона мене теж впізнала, але ні вона, ні я – ні пари з уст. Але ж очі аж нишпорять одна по одній. Бачу, що у неї аж той яскравий макіяж в’ївся в шкіру, вік таки дає своє. На руках купу прикрас, перетягнута фігура в лосинах, а в очах така безнадія.
Вийшла я, розплатилася. А вона за мною виходить і питає:
– Ви ж та подруга.
– Так.
– А вона мене пересиділа, – каже перукарка.
Я не знаю, що сказати, мовчу, та видихає клуби диму і каже:
– Всім вона життя зіпсувала, ні вона не щаслива, ні ми з Миколою.
– Не знаю, вона виглядає щасливою.
– Бо у неї є діти, а у мене лише обіцянки.
І стільки було в тих словах…
На ювілеї Оля сяяла, Микола теж добре виглядав, були тости і побажання. Оля взяла слово:
– Хочу подякувати вам всім, що прийшли і розділили з нами наше щастя. Дякую своєму чоловікові, що завжди був зі мною поруч і мене підтримував та любив.
Від цих слів у мене знову відкрився рот, невже я одна тільки знала правду і навіть Микола нічого не знав?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
