– Будь мудріша – поступися, – казала мені бабуся, коли я не хотіла віддавати молодшій сестрі свої ж цукерки.
Сестра волала на всю хату і бабусі набридло це слухати, тому вона вирішила цю ситуацію так – я мала поступитися своїми ж солодощами, щоб задовольнити надмірний апетит своєї сестри.
Знала б бабуся, скількома речами в своєму житті мені ще прийдеться поступитися, щоб бути «мудрішою», щоб отримати чуже схвалення, а потім поїдом себе їсти!
Далі була школа і там теж було ось це гасло, тільки трішечки переінакшене: «Не звертай уваги». Я мала мовчати, що мене хлопчик смикає за кіски, бо на думку вчительки, то він так проявляв своє захоплення, не звертати уваги, коли Максим кинув мій портфель в болото.
Проте мама вдома сварила мене… за те, що я взагалі того Максима перестріла на дорозі!
Сама винна.
Знайомо?
Далі було доросле життя, де теж я мала поступитися, не помічати та робити все можливе аби не бути «сама винна».
Якось я пішла на вечірку, де ніби знайомий хлопець, такий уважний та милий мене пригощав, а на ранок я прокинулася в його квартирі.
– Ти сама винна, сама до мене прийшла і залишилася на ніч, – сказав він.
То нічого, що я не пам’ятала, як взагалі там опинилася! Сама ж винна!
Але найсмішніше, що я й досі вірю людям. Як???
Я та людина, яка купує молоко в бабусі, щоб вона встигла на автобус, а воно виявляється розбавлене водою.
Я та людина, яка не робить зауважень, коли кидають сміття перед нею на землю, хоч смітник збоку. Мовчу, коли сусідський пес кладе купу під під’їздом. Мовчу, коли в платіжці за комунальні космічні цифри.
Легше ж змовчати. Забути. Не звертати увагу.
Щоб що?
Я ніколи не знала, що там далі, коли ти стоїш на своєму. Вперто, злосно, емоційно, але на своєму.
І от я дізналася.
Виявляється, «не звертай уваги-будь мудрішою» живе ще й далі в школі. І воно торкнулося моєї доньки.
І тут я дізналася, що після того, як ти вимагаєш аби перед нею вибачилися, то тобі ставлять стільки перепон, що ти або маєш змиритися, що по-іншому не буде, або витратити свій час та нерви аби все-таки формально це сталося.
Ти маєш писати заяви, відвідувати комісії, вислуховувати, яка ти конфліктна людина, бо ж наполягаєш на своєму. Але край поклав дзвінок від керівнички:
– Ви впевнені, що цього хочете? Дивіться аби вашій доньці це не нашкодило!
– Вона вчинила щось погане, що мають бути негативні наслідки?, – питаю в неї.
– Ні. Просто у мене досвід. Сорокарічний досвід і ваша дитина й так не має друзів, а тут від неї відвернуться всі!
В людини сорокарічний досвід як примусити бути мудрішою, кращою, як правильно поступатися!
Я поклала слухавку і відчула себе. Як тоді в дитинстві – треба негайно віддати все, що від тебе вимагають аби бабуся тебе не сварила.
Фото Ярослава Романюка.