Шанувальник.
— Уяви, Діанко, приходить мені повідомлення, а там.
— Стривай, стривай. Яке повідомлення? Від кого? — Не зрозуміла Діана.
— Та сама не знаю. Точніше, потім дізналася. Дай розповісти нормально! Не перебивай, — заявила Ліна.
Діана знає Ліну з самого дитинства. Вони в один дитячий садок ходили, потім до школи, в один клас потрапили. Провчилися разом усі одинадцять років, потім розбіглися, хто куди. Діана вивчилася на лікаря, влаштувалася терапевтом у районну поліклініку, а Ліна — художник, творча натура з багатою фантазією, працює у студії дизайну.
Діана нещодавно вийшла заміж, і вони з чоловіком подумовують уже про те, щоб завести дитину, а Ліна. Ліна вся у своїй творчості, а з особистим життям у неї якось не складається. Кілька разів збігала на побачення, які виявилися невдалими, замкнулася і вирішила, що їй не треба це все. Так і наголосила. Вона була розчарована. Один її невдалий знайомий виявився банальним поціновувачем чужих гаманців.
Очевидно, він був майстер пудрити дівчатам мізки, і Ліна спочатку повелася, але потім зрозуміла, що пахне смаженим. Будучи ледь знайомим із нею, він попросив грошей у борг. Ліна просто отетеріла від такого повороту, грошей у неї з собою не було, тільки банківська картка, тому нічого йому не позичила, проте в кафе вони все ж таки пішли, посиділи (за рахунок Ліни), а потім вона вирішила, що вистачить з неї цього парубка і швидко накивала п’ятами. Щебетав, а точніше говорив він гарно, і сам був досить гарним, та з краси, як то кажуть, воду не пити, — вирішила дівчина. Вона часто любила повторювати прислів’я: не було у баби клопоту, купила баба порося. «От таке порося мені точно не треба, краще вже одній бути», — сказала потім Ліна Діані.
Ще один знайомий, який покликав Ліну на побачення, виявився ще тим фруктом. Теж довелося з ним розійтися. Вона дівчина самодостатня, яскрава, красива, талановита, впевнена в собі, цілком забезпечена плюс у неї тонка натура художника, а тут таке.
Варто сказати, що Ліна — дівчина дуже тендітної статури. Такою вона була завжди з самого дитинства. Бабуся Діани завжди зітхала над подружкою внучки і часто намагалася посадити її за стіл, щоб, як слід її нагодувати. «І в чому тільки душа тримається», — повторювала бабуся. Однак Ліна просто мала таку конституцію. Їсти вона могла досить багато, і не завжди дієтичну їжу, але на фігурі дівчини це ніяк не позначалося. Діанка по-доброму заздрила подрузі, адже їй самій постійно доводилося обмежуватися. Вона навіть почала підозрювати, що набирає вагу лише від одного погляду на калорійну їжу.
Ліна ж важила сорок сім кілограмів при зрості сто сімдесят п’ять сантиметрів. І, якось, коли в них у будинку зламався пасажирський ліфт, і працював тільки вантажний (а Ліна жила на п’ятнадцятому поверсі, без ліфта ніяк), бідолашній доводилося цілий тиждень тягати за собою п’ятилітровий бутель води, щоб вона могла піднятися на ліфті , так як йому потрібно було щоб вага, так би мовити, «вантажу» перевищувала позначку п’ятдесят кілограмів. Проклинаючи супер розумний ліфт, Ліна брала бутель, спускалася з ним в руках на ліфті, сідала в машину, воду ховала в багажник, їхала на роботу, а ввечері, коли приїжджала додому, піднімалася на ліфті тим же способом.
Загалом той невдалий Лінин парубок виявився далеко не джентльменом, а хитрим лисом. Поїхали вони з ним якось у супермаркет закуповувати різні продукти, то Ліна тягала все в машину сама, а її хлопчина сидів на передньому пасажирському сидінні, ткнувшись у телефон, і чекав поки дівчина закінчить завантаження і вивантаження продуктів. А потім Ліна, відвезла його ще в один магазин (бо у нього не було автомобіля) щоб допомогти йому вибрати та придбати мікрохвильову піч. Слава Богу, що він сам виніс її з магазину. Ліна напевно просто переламалася б навпіл, не витримавши такого об’ємного і важкого вантажу. Були й інші подібні подорожі. «Чому б йому не замовляти речі в інтернеті?» — розмірковувала дівчина.
Сама вона давно нічого не купувала у звичайних крамницях. Замовляла в інтернет-магазинах з доставкою додому. Одного разу, хлопець пояснив їй, що за доставку, мовляв, платити треба. А Ліна возить його туди-сюди абсолютно безкоштовно. Сама дівчина його анітрохи не цікавила. «Отже, ти вирішив зекономити. Ага» — зрозуміла подруга Діани і швиденько заблокувала номер цього супер-економного добродія, згадавши всі «побачення» з ним. Дуже вигідні та зручні. Для нього.
Ось такі чоловіки їй чомусь траплялися. Чи то від того, що, як то кажуть, протилежності притягуються, чи то за якимись іншими законами природи, але факт залишається фактом, Ліна продовжувала вести самотній спосіб життя. І сьогодні, коли вона почала розповідати Діані про загадкове повідомлення, та з надією подумала, що, може, подруга все ж таки зустріла свою долю?
— Ну, от, — розповідала Ліна, — У повідомленні було написано: «Ви дуже гарна». Номер не відомий. Я пишу: «Спасибі. А хто це?». А він відповідає: «Ваш таємний шанувальник». Ні, ну ти собі уяви, у мене є шанувальник! Та ще й таємний! Якби мені було років вісімнадцять, то я б аж розхвилювалася, побігла б, стрижку зробила, зачіску, макіяж, манікюр, передчуваючи наше перше побачення, а тут! Все ж таки тридцятник скоро, не ведуся я вже на таке. Почала я ламати собі голову, хто б міг так зі мною пожартувати? Усіх у думці перебрала, навіть свого колишнього бойфренда згадала. Але ж я його заблокувала. А раптом розблокувався? Ні, не він. А хто тоді?
Решту дня Ліна провела у тривозі. А «таємний шанувальник» продовжував їй писати.
— Носом чую, що розігрують мене, — скаржилася Ліна, — Але хто? Не розумію. А він вже на побачення запрошує. А я не хочу. Раптом він ненормальний якийсь? Чи все ж таки колишній? Я навіть не знаю, що страшніше. От не до душі мені ці інтриги, мені б краще каву з тістечком випити, а тут побачення з якимось незнайомцем. Ніч я провела без сну. Він мене вже так дістав, я всю голову зламала, хто б це міг бути і що мені з ним робити. І ти знаєш, зранку він зізнався. Написав, що він той, хто підвозив мене вчора. І тут до мене дійшло: це ж таксист! Моя автівка в ремонті, ну ти знаєш, я тобі говорила і я тоді додому на таксі поїхала.
— І що? На побачення ти з ним сходила? — Нетерпляче поцікавилася Діана.
— Сходила! Знаєш, класний парубок, мені сподобався. Однак я сказала йому все, як є!
— Що?! — Злякалася Діана.
— Та те, що так вже ніхто не знайомиться! Це не смішно і безглуздо. Якийсь дешевий розіграш. Я через нього не спала цілу ніч, думала!
— А по-моєму точно в ціль! — засміялася Діана. — Бачиш, як він тебе зацікавив, що ти всю ніч тільки й думала про нього!
— Та ну тебе! — Жартівливо образилася Ліна, а потім додала:
— Слухай, а те, що він скористався моїм номером, хіба не порушує його…, як її? — Професійну етику?
— Напевно, порушує. Але ж знайомство з тобою того варте!
— Знову ти за своє! — жартівливо дорікала подруга.
А Діана подумала про те, як шкода, що деякі люди, коли стають старшими втрачають інтерес до романтики. Ліна вважала за краще, щоб хлопець одразу просто представився «вчорашнім таксистом» і не робив їй жодних романтичних сюрпризів, хоча вона сама людина творча, але, мабуть, награлася вже в «кохання» з незнайомцями і тепер їй потрібна просто гарна надійна людина. І, здається, вона зустріла її. Правда, судячи з його способу знайомства, любов до розіграшів у нього все ж таки є і Діана здогадувалася, що якщо у них все складеться, у житті практичної Ліни стане набагато більше загадкових і цікавих моментів. Однак що в цьому поганого? Головне, щоб їм було добре разом.
Zhanna Shynelʹova.
Фото ілюстративне.
