Їхати йому до будинку цілу годину, тому я все встигаю і у нас хороша, міцна сім’я, заснована на взаємній довірі і повазі.
І ось, значить, у суботу. Дзвонить, не змінюючи доброї традиції, говорить, що виїжджає. Чудово, відповідаю, зараз випроваджу полк любчиків – когось в двері, когось у вікно, – та наварю тобі на вечерю картопляних бульб. Приїжджай, милий, чекаю. І раптом як грім серед ясного неба:
– Я не один приїду, до речі – і відключається.
Ну знаменитий бабай. Ось чого я не люблю, так це вишневого варення, лупи і непроханих візитерів.
У мене був важкий день, я їздила до тата, причому, в громадському транспорті, мене там все вибісили (одна бабуся раз сім впустила мені на ногу свій візок з цеглою; я відходила, відповзала, ухилялася, але бабуся мене наздоганяла, кидалася в мене візком і вибачалася).
З батьковими лікарями розмовляла години дві, теж таке собі задоволення. Їздила до біса на роги за замовленими в інтернет-магазині покупками, всі ноги стоптала, поки знайшла цей загублений у дворах підвал, а потім з’ясувалося, що вони все переплутали і доставили мої покупочки не в той пункт самовивозу (я навіть і не сварилася майже, тільки подивилася на них з докором з-під опущених вій, і мені відразу пообіцяли завтра ж привезти все прямо додому прямо зранку(Привезли).
Загалом, після цього всього я приїжджаю додому, маю намір сісти, витягнути ноги і провести приємний вечір в компанії каструлі з тюфтельки, і тут мені телефонує чоловік і повідомляє, що приїде не один.
Спочатку я подумала: та ну його, буду сидіти в обнімку з каструлею, я втомилася і нікого не кликала, а хто гостя привів, той його і танцює. І вечеряє.
Потім подумала: ні, не пройде. Це ж напевно хтось із співробітників чоловіка.
І будуть потім тріпатися за спиною: а у цього дружина навіть чаєм гостя не напоїла, все сиділа з тюфтельки і сумною мармизою, а у самої пил по кутах і кишеня у халата відірвана.
Зітхнула, встала, замела підлогу, зняла халат, одягла джинси і футболку, пішла варити картоплю, моркву і яйця на олів’є.
Все вариться, я тим часом ріжу огірок і думаю: а ну як це не просто співробітник, а той новенький, про якого чоловік напередодні розповідав. Що він, мовляв, схожий на Фокса з “Місця зустрічі”, з ямкою на підборідді і жінкам подобається, а ще ходить в спортзал кожен вихідний і кубики у нього на пресі такі, що можна в шахи грати.
Загалом, судячи з опису, я б походила там турою і з’їла пару ферзів. І ось зараз така краса прийде в мій будинок, а у мене і до чаю нічого немає.
Закрутилася дзиґою, кинула огірок, схопила яблука, стала чистити для шарлотки.
Чищу і думаю: а з чого я взагалі взяла, що це чоловік? А як ні? Може, призведе зараз чоловік даму з пишною шевелюрою на голові і брошкою на округлих формах, і скаже:
“Ось, це Елеонора Капітонівна, я з нею таємно співживу вже 17 років, у нас п’ятеро незаконнонароджених дітей – два хлопчики, дві дівчинки і Іларіон, – і я вважаю, що вам пора познайомитися”.
І Елеонора Капітонівна очима по кімнаті – зирк, зирк. А на комп’ютерному столі бардак. А підлоги-то вологою ганчіркою НЕ протерті.
А вікна-то не миті. Скривиться Елеонора Капітонівна гидливо, візьме нашого спільного чоловіка за руку і скаже:
– Ходімо, милий, до мене назавжди з цього свинарника, у нас на вечерю фуагра і оладки. І все. Капец, відведе моє єдине джерело доходів в невідомому напрямку.
Мені навіть стало погано від таких думок. Яка вже тут, думаю, шарлотка – вікна мити треба терміново.
Словом, до приходу чоловіка у мене була і шарлотка, і олів’є, і кімната виблискувала, і на столі порядок ідеальний. Хотіла ще вікна помити, шпалери переклеїти і фіранки випрати-попрасувати-повісити, але на жаль.
Приїжджає чоловік. Один. Я навіть засмутилася.
А де, думаю, Фокс з Елеонорою Капітонівною? Я мало не ласти не склеїла, їх очікуючи.
Ти ж, кажу, сказав, що не один приїдеш?
А він такий: а, так, мало не забув.
І дістає з пакета плюшевого ведмедя.
Ялинки патички.
А я практично в бальному платті і з короваєм, ласкаво просимо.
Втім, ведмідь краще, ніж Елеонора Капітонівна.
Автор: Віталія Япритопала.
Фото ілюстративене.
