Мій чоловік Юрко ходив хлопцем до тридцяти п’яти років і вже батьки його впали у відчай, що він ніколи не одружиться. А все через подругу дитинства, Юлю.
Юрко і Юля – ось які у них однакові імена, то й мають побратися, – думали вони колись малими.
А потім в старших класах дитяча симпатія переросла в юнацьку і вони стали зустрічатися. Юля обіцяла чекати його з армії. Але потім вискочила заміж і привела на світ двійко діток.
Юрко ходив сам не свій, але потім почав потроху оживати. Батьки подумали, що він свою Юлю забув. Але справа була в іншому – Юля в тих частих зустрічах, що вони між собою мали, жалілася на неуважність та скупість чоловіка, тому Юрко мав певність, що як тільки вона наважиться, то він одразу на ній жениться.
Минув рік і Юля метнулася на курорт і звідти приїхала вся раденька. Юрко вже приготував обручку і став чекати, коли ж… Але Юля чоловіка кинула, але моментально поїхала на море до нового коханого.
Знову Юрко ходив похнюплений. А батьки наполягали аби він почав навколо себе озиратися, адже ж є дівчата, головне почати знайомитися і вибирати когось для життя.
В цей період ми з ним і зустрілися. Юля була далеко, і як виявилося, це був мій шанс.
Я теж зі стосунками за плечима, з розлученням не дуже приємним, але хоч не ділили горнятка.
Познайомили нас спільні друзі і ми отак почали час від часу бачитися, бо самотні вечори довгі… Одружилися теж спокійно, без бурхливих почуттів і палких освідчень.
У нас з’явилася донечка Ангелінка і вже стало зовсім добре.
Ми відчули, що ми родина, хай не те, про що мріяли, але нам разом добре і це вже дуже багато. І тут, як ви розумієте, приїхала Юля, знову самотня.
І одразу прямим ходом зустрітися з Юрком і всю йому душу вилити.
– Та ти не хвилюйся, – каже вона мені, – Ми просто друзі дитинства…
І хіхікає, розумієте?
І Юрко аж випростався та бігає навколо неї: чи тобі чаю, и тобі кави… Смоли пекельної!
– Оксано, ми підемо в кафе, бо ти, бачу. Не дуже добре на неї реагуєш, – каже мені Юрко.
Тобто? Я ще маю на неї добре реагувати? Та я просто певна, що вона їхала тільки з однією думкою, щоб перекласти себе і троє дітей Юркові на шию і звісити ноги. Бо той би раденький їх всіх на собі тягнути, я просто в цьому певна!
І як в цьому випадку вчинити, коли у тебе посеред білого дня уводять чоловіка, а ти й кричати «Гвалт» не можеш, бо ж маєш лице зберегти, і битися не будеш.
Але тут мені на допомогу несподівано прийшла свекруха. Бачу, що бігла, бо вся аж пашить.
– Приїхала та! Я з Ангелінкою посиджу, а ти бігом в перукарню, салон. Одним словом, куди треба! Ось, – і простягає цілу пачку грошей, – збирали на відпочинок, але як та його до рук прибере, то вже й не відпочинемо ніколи. Біжи!
Ну, я й пішла… Якщо чесно, то така мене образа душила, я ж йому все серце, а він отак… Та я не в салон краси хочу, а в ритуальний… вибрати щось для тієї парочки…
– Оксано! Скільки літ, скільки зим!, – вивів мене з задуми голос… мого однокласника, – Ми мусимо піти разом на каву, бо я не знаю, коли ще загляну в рідне місто.
Я намагалася йому пояснити, що я не причесана і треба плаття…
– Ходи! Ти завжди гарна!
Ми сіли в перше-ліпше кафе і рот у мого однокласника просто не закривався. Він і в класі був балакучим, а тут й поготів. Знав все і про всіх, що я тільки дивувалася тим перипетіям, які мали наші знайомі… Звичайно, й сміялися, бо як не згадати всі кумедні випадки…
– Оксано, а чи не пора тобі до дитини, – почула я дивний голос … мого чоловіка.
Він дивився на мене такими очима.
– Ну, а тобі, – питаю я його, – додому не треба?
– Треба і ходімо.
Взяв мене під руку і ми пішли…
Відтоді він з Юлею більше не бачився.
Цікаво, чому?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
