fbpx

Було мені тоді тридцять п’ять років, коли я зустріла Руслана і той запропонував мені жити з ним разом громадянським шлюбом. Думала я над такою пропозицією довго. Адже я хотіла, щоб все, як у всіх – весілля, біля сукня і голуби в небі. А тут все було по діловому

– Будемо все навпіл платити і навпіл скидатися на продукти, комуналку і все інше, а вже особисті потреби в кожного свої.

Це не найромантичніше пропозиція, а я не якась там голлівудська зірка з мільйонами. Хлопець практичний-то вже добре, отже, господар. А краще мати чоловіка господаря, ніж такого, що тільки гульки в голові.

А я вже мала такі досвіди, коли любить без пам’яті, а тоді ти шукаєш в квартирі прикраси і гроші, теж без пам’яті/

Почали ми жити разом і Руслан мені сказав, що ніяких поблажок мені не буде, попри те, що я й їжу готую, і прибираю і ще й перед ним обов’язки маю.

– Мене краса не хвилює, Марто, все по чесному має бути.

І цю свою разочку він підкріплював словами з дитинства. Він був маленьким хлопчиком і їв цукерку перед маленькою дівчинкою. Дівчинка йому дуже подобалася, але цукерка була його. Тому він дівчинці зліпив пасочку з піску і дуже дивувався, коли та її розтоптала.

Мені легко було платити свою половину, бо я добре заробляла. Я не зізнавалася в цьому Русланові, бо наївно вірила, що коли зароблю енну суму, то скажу йому і він побачить, яка я бездоганна і вирішить зі мною одружитися. Отаке було у мене затемнення. А потім я зрозуміла, що при надії.

Руслан подумав і сказав, що від дитини не відмовляється. Але витрати тепер збільшаться, тому я маю давати більше, а якщо не маю, то хай беру в батьків. Я такого не очікувала, бо думала, що він хоч тепер одружиться зі мною.

Син ріс, йому вже три роки і я спокійно виходжу на роботу, б працюю віддалено. Руслан і в думках не має бажання зі мною одружуватися, адже наше життя чудове – він вільний, у нього син і все добре, жінку, яка приготує вечерю і помиє посуд, він має.

Чи то він підслухав якусь мою розмову чи що, але він раптом сів навпроти мене і сказав, що нам потрібно серйозно поговорити.

– Я знаю, що ти дурила мене всі ці роки, бо заробляла більше, а платила так само, як я, я навіть квіти тобі купував зі своєї кишені, а ти, сидячи на купі грошей, їх брала?

Я була вражена. Згадалася моя мрія, коли я зароблю багато грошей і покажу їх йому, а він каже … ось це?

– У мене немає купи грошей, бо я купила собі квартиру, – кажу йому спокійно.

– Що? Квартиру? І ми живемо тут, а ти маєш квартиру?

– Там поки ремонт ще йде, але ми скоро переїдемо.

– Це ж чудово, – вигукнув Руслан, – не прийдеться платити за оренду і ми зекономимо купу грошей! Але тепер давай ми будемо робити весь бюджет спільний.

– Чого б це?, – спитала я.

– Бо ми одружимося і у нас буде все спільне.

– Ага, – ось так я відповіла на пропозицію, про яку мріяла довгі роки, – Тобто, коли я з тобою одружуюся. То всі гроші кладу на стіл?

– Так, як і я!

– Ага! Мені треба подумати, – сказала я.

Думати було про що – стільки років разом і спільна дитина, та й не такий вже він і поганий, якби не ця його позиція. А з іншого боку, нащо він мені здався?

На наступний день, коли Руслан прийшов додому, то його не зустріла ні любляча жінка, ні смачна вечеря.

Я просто зібрала свої речі і переїхала на свою квартиру. Адресу йому не залишила, а телефон вимкнула, охоронцю на роботі сказала не пускати дану особу всередину.

Наче все зробила добре, правда ж?

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page