Було у неї все, чого лиш могла побажати, окрім чоловіка. Ось і знайшла через інтернет, найкращого. Запросила до себе, навіть не здогадуючись, яке “щастя” на неї очікує.
Був у неї чоловік. Трудяга і трудоголік. Невтомний до роботи. Навіть їв на ходу. Зимою і влітку в кирзових чоботях. Хоч і на білому кросовері. Мода у наших фермерів на такі машини. Що б саме білого кольору. Так в кирзових чоботях і пішов в інший світ. Навіть до п’ятидесяти не дожив.
Власне, він і створив таке господарство. Міцне і ґрунтовне. Що при наявності скупої дружини навіть дивно. Кроїла і затискала кожну копійку. Як у неї при такій політиці два магазини в селі кращими вважаються – незрозуміло.
Адже навіть «ранчо», де комори, склади, техніка, до цих пір не обгороджене парканом стоїть. Ще при чоловікові жадібна дружина дивувалася, навіщо, мовляв, паркан, якщо ми сторожу зарплатню платимо?
Спробувала вдова в свої руки взяти справи. З усіма власниками паїв посварилася. Як з ними чоловік ладнав і на яких умовах орендував, їй досі не відомо. Стала по судах правди домагатися. І всі програла. Ще й витрати довелося оплачувати.
Зрозуміла жінка, що без чоловічої підтримки їй не впоратися. Стала в Інтернеті потенційних претендентів на руку і серце підшукувати. З усіх одного вибрала. Ставний. З сивиною у волоссі. Колишній льотчик. Вільний від шлюбних зобов’язань.
Про себе льотчик писав, що веде здоровий спосіб життя. Виписала свого обранця в наше село фермерша. Стали разом жити. Він за кермом білого кросовера, як годиться. «Бариню» по її володіннях возить.
Будував я на її «ранчо» навіс для телят в цей час якраз. А тут у мене питання виникло. По роботі. До нового чоловіка підійшов. Він навіть суть питання не намагався зрозуміти, мовляв, мені по барабану, як ти зробиш.
Тоді вже мені стало ясно якого польоту цей птах. Та й взагалі на обличчі у цього «господаря» всі ознаки колишнього бурхливого життя. І в рамки здорового способу вони ніяк не вкладаються.
Я не помилився. Як термін вийшов і кодування закінчилося цей чоловік такий концерт видав – все село три дні пліткувало. До будинку «молодої» два наряди приїхало.
Відірвався, словом, по повній. Показав свій «здоровий спосіб життя». Після чого знову одна залишилася наша фермерша. Хоча пані видна і при грошах.
Автор не вказаний.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news заборонено.
Головне фото – firestock.
Популярні статті
- Зі свого міста ми виїхали разом із сестрою чоловіка ще у минулому лютому. Винайняли квартиру у передмісті Берліна де і мешкаємо донині. Аня мені завжди подобалась, ми з нею були подругами, аж доки не почали жити разом
- Яка робота? – дивиться на мене здивовано чоловік, – А мама моя, як сама? Ні і ще раз ні. Ти маєш звільнитись і допомагати їй. Це обов’язок дружини, хіба не так
- Коли донька йшла за Максима я була проти. Ще при знайомстві її наречений мені не сподобався. Даша очі під лоба і розповідає, який він хороший, який економний і як гарно вміє рахувати гроші, прямо до копієчки, звичок не хороших не має і правильно харчується. Я ж розуміла, що хлопець дуже економний, прямо занадто, як згодом виявилось. А останні події і доньці моїй очі відкрили
- Син знову телефонує із тим же проханням: “Мамо це тимчасово. Ти на мене ображена, а діти мої до чого? Ми жити не маємо де, впусти, хоч на місяць, доки я роботу знайду у місті і зарплатню першу отримаю”. Але мене так просто не розчулити. Я гне пускала і пускати їх до себе не буду і тут справа не в образі. Ось посудіть самі, ви б простягнули руку допомоги після такого?
- Ззовні гарне і світле приміщення зустріло мене темними коридорами і неприємним запахом. Я, навіть не одразу увійти туди змогла, надто різким був контраст між життям за територією і тут. Олена мене зустріла радо. Показала свою кімнатку, провела екскурсію, з гіркою посмішкою розповіла про “радості” життя в старечому домі. Додому я їхала із одним єдиним твердим рішенням і з наміром будь, що зробити, як надумала. та несподівано мої діти виступили проти