fbpx

Були в нашого парубка плани одружитися, взяти прізвище дружини, щоб у майбутньому його дітей у школі не дражнили. Підлітком він навіть запропонував татові переписатися на прізвище мами – Коваленко, чим батька дуже образив, мовляв, усі прізвища мають походження, але хлопець вважав: якщо вони походять від ремесел, то це ще нормально. Ніхто з Тесленків, Бондаренків і Писаренків не насміхається, а йому вслід бешкетники кричать «кар-кар, ворона полетіла»

Льоня соромився свого прізвища. Воно означало назву птаха. У школі його за це дражнили, і він сприймав жарти однокласників то болісно, то агресивно.

Його ніхто не розумів, адже стільки людей з прізвищами Орел, Шпак, Крук, Сорока та їм подібні преспокійно живуть собі й не переймаються, більше того, пишаються, якщо серед власників цих прізвищ є видатні люди, і в їхню честь названі вулиці.

Але Льончика не переконувало навіть те, що ходив до школи вулицею Крука, видатного скульптора , який не соромився свого прізвища, а прославив його.

Підлітка дратувало навіть дієслово, яке навмисне чи ненавмисне говорили однокласники, пригощаючи один одного чимсь їстівним: «налітайте». Всі тільки сміялися, коли Володя Шпак із паралельного жартував із дівчатами: «Можу взяти під своє крило», а малим школярикам, коли дражнилися «де твоя шпаківня», жартома погрожував «ой когось як клюну!», але сказати Льоні «полетіли, брате» – це його образити.

Леонід Ворона особливо комплексував своїм прізвищем, коли подавав документи в коледж. Проте, вступивши, кпинів у свій адрес від однокурсників ніколи не чув. Це його трохи заспокоїло. Був серед них і Коля Баран, і Женя Заєць – жодних асоціацій та прив’язок до назв тварин у студентів не виникало. Одне бентежило: юнакові дуже сподобалася синьоока чорнява Женя, якби не її прізвище.

А були в нашого парубка плани одружитися, взяти прізвище дружини, щоб у майбутньому його дітей у школі не дражнили. Підлітком він навіть запропонував татові переписатися на прізвище мами – Коваленко, чим батька дуже образив, мовляв, усі прізвища мають походження, але хлопець вважав: якщо вони походять від ремесел, то це ще нормально. Ніхто з Тесленків, Бондаренків і Писаренків не насміхається, а йому вслід бешкетники кричать «кар-кар, ворона полетіла».

Мама навчала сина, як правильно реагувати, але то мало допомагало, бо такий вже він у неї вдався, вразливий та образливий. Не те що старша від нього на десять років сестра, яка не давала нікому собі в кашу наплювати, навпаки, знайомлячись або виступаючи на сцені, не раз гордо, дзвінко й голосно вимовляла: «Балада Тараса Шевченка, «Лілея», читає Ворона Оксана».

Льончик мріяв одружитися рано, ще в коледжі, взяти прізвище дружини, щоб в армію йти вже не Вороною, бо чув про позастатутні відносини й побоювався, що саме з таким прізвищем матиме проблеми, бо навряд чи серед солдатів будуть усі такі інтелігентні, як його друзі-студенти. Хоч соромливий і несміливий, але хлопець таки одружився в дев’ятнадцять із такою ж тихонею Антоненко Галею, та ще й зі своїм новим прізвищем відстрочку від призову за сімейними обставинами отримав в зв’язку з народженням дитини.

Дружина була з багатодітної родини. Жити в її квартирі молодятам було неможливо, з його батьками також тіснувато. Але справа була в іншому: рідні були не в захваті від раннього одруження сина, а тим більше від зміни прізвища.

Галя про це знала й побоювалася свекрів, гадаючи, що це якось відбиватиметься на їхніх стосунках. Але свекри з невісткою та сином були підкреслено-ввічливими, однак від них віяло холодністю, з внуком не допомагали. Після роботи вони спішили закінчити ремонт у квартирі, яку декілька років тому купили в новобудові.

Сестра Оксана проживала в іншому місті, працювала там після університету, винаймала житло, у свої двадцять дев’ять років була ще незаміжня. Батьки пропонували доньці повернутися в рідне місто, допомогти їй організувати бізнес і подарувати новопридбану квартиру, щоб як у майбутньої нареченої в неї було придане, але щоб і вона допомогла власними коштами довести її до ладу, мотивуючи, що краще не за оренду платити, а у власне житло вкладати, і тим часом жити в батьківській хаті.

Сина в свої схеми вони не посвячували. А він, наївний, міркував, що сестра вже забезпечена, ще сама, то ж його молодій родині дістанеться як не їхня стара, то нова квартира. Але одного вечора тато поставив сина перед фактом: скоро приїде Оксана, буде тут жити, вже знайшла роботу поблизу нашого дому, а вам прийдеться шукати інше житло.

Льоня просто оторопів від татових слів: «А як же ми? В Оксани все є: робота, висока зарплата, є де жити, квартиру вже могла б собі купити за ті гроші, що на відпочинок на морях витрачає, а їй захотілось машини, хоч їхати далеко ще боїться, а тепер ще й забаглося нашої хати, і не думає, що винаймати квартиру для нас із дитиною не вистачає моєї зарплати».

Вислухавши сина, тато холодно відповів: «То в тебе, сину, є все: дружина, дитина, робота, зарплата, а сестра твоя сім’ї ще не має, вона просто жінка, потребує нашої підтримки, а ти ж у нас – мужчина, чи не так, пане Антоненку?

Тим звертанням батько вколов Леоніда в самісіньке серце, але дав зрозуміти, що рішення його остаточне.

Доньку він раніше запевнив, що брат має де жити, видавши своє рішення за синове, бо розумів, що м’якосерда Оксана, знаючи, чому тато пішов на принцип, на такі умови не пристане.

Мені поки що невідомо, як склалася доля цих родин, чи впорався Леонід із роллю глави сім’ї, яка змушена в орендованій квартирі проживати на зарплату молодого спеціаліста і соціальні виплати матері, чи стосунки з батьками потепліли, чи склалося сімейне життя Оксани Ворони, а, головне, чи варто в житті комплексувати походженням, родиною, прізвищем, роботою?

Фото Олександри К.

You cannot copy content of this page