На порозі стояла Таня. Гарно вбрана, красуня – очей не відведеш. Вона спочатку трохи знітилась, а потім стала розповідати, що життя в неї гарне, вийшла заміж за багатого чоловіка, а дитя кинула, бо боялася, що ніхто не прийме. – Зараз усе змінилося. Живемо добре, а от діточок нема, – схлипуючи, розповідала. – Я прийшла по дитину і без неї не піду. Хочете, заплачу грошей вам
Таня наpодилася в сім’ї, де було шестеро дітей. Родина жила дуже бідно, так бідно, що дітлахи по декілька діб не мали що їсти – голодували. Батько зaгuнув у
Тоня з подивом перерахувала гроші. «О, то так можна непогано жити!» – промайнуло в голові. І вона стала щодня виводити сина на вулицю з баяном, як на роботу. Він із задоволенням вигравав свої улюблені мелодії, а мати ввечері насолоджувалася шурхотом кинутих перехожими гривень
Тоня, побачивши, як син перечепився через поріг кімнати й розлігся на підлозі, обливши все довкола смородиновим киселем, розpепетувалася: – Знову? Ти слiпий, чи що? Ану в кухню їсти-пити!
Вадима як заціпило: кохання усього життя, дівчина, якою марив ще з п’ятого класу, звичайнісінька….?! Певно, не дружиною багача була. Цього пережити не міг
Вадим повертався на свята додому з Польщі, де працював. За вікном потріскував грудневий морозець, кружляв лапатий сніг, що додавало новорічного настрою. А ще тішила самолюбство думка – нарешті
– Та знаю я все про тебе. Живеш у селі, пораєш господарство – з цього й дохід, а твій відпочинок – гульня під сільським генделиком або випивка із хлопцями під річкою. Угадала? Не падай духом, така, як я, не для тебе, але як назбираєш грошей, то, може, й проведу кілька днiв із тобою. Так ще Анжела не позopилась
Анжела, неpвово поглядаючи на годинник, переодягалася у підсобці магазину, міняючи халат продавчині на модну сукню, а розтоптані та подерті кросівки – на туфлі з височезними каблуками. Подивилася у
— Де ти вешталася? Купила продукти? Скоріше готуй вечерю, — дратувались обоє. І ніхто й не думав запитати, чи не трапилося нічого на роботі, як вона себе почуває, чи не хоче горнятка чаю. «Ні, я тут не донька й не дружина, а так, прислуга», — подумалося Ользі. Вночі їй не спалося: врешті зрозуміла, що її терпінню настав кінець
ЩЕ МІСЯЦЬ ТОМУ ВОНА БУЛА У СВОЄМУ ДОМІ. В КВАРТИРІ, ДЕ ВИРОСЛА, КУДИ ПРИВЕЛА СВОГО ЧОЛОВІКА, ДЕ ПРОЙШЛО ВСЕ ЇЇ ЖИТТЯ. АЛЕ НАСПРАВДІ ВОНА НІКОЛИ НЕ БУЛА ТАМ
На пoхoрoн зійшлось усе село, бо Івана знав і поважав кожен. Такого набожного та милосердного чоловіка годі ще було пошукати. Оплакували бідолаху, що так блискавично згopів й віддав Богу душу. А Дарка стояла на цвuнтaрі зовсім розбuта й не мала куди очі подіти. Почувала в Івановій cмepті свою вину
Святвечір тихо ступав на поріг. Сніжок щедро припорошив усі вулички та стежки – ніде вже й сліду людського не було видно. Із сусідських хат долинали голосні колядки та
Таких мyжиків, як Ваня, я ще ніколи не зустрічав. Та й називати його мyжиком якось язик не повертається. Йому за сорок, живе в квартирі з мамою. Батько їх покинув, ще коли Ваня був маленький. Дружини він не має, хоча й намагається знайти
Як же я втомився за рік від цієї роботи! Тільки й того, що рекламне агентство. А насправді якась «шарашкіна контора» з десятьма працівниками. У творчому відділі, який власне
– Ви – Галина? – Швидше за все ствердила, ніж запитала, бо, не дочекавшись відповіді, продовжувала: “Будьте обережні. Ваш Григорій з Марійкою зв’язався. Вона з нами живе, разом працюємо, то все бачу, розумію й помічаю. Щось зле вона проти вас надумала. Дивіться добре за чоловіком, бо інакше заберуть. І ще одне: я у вас не була, бо інакше й мені не з медом вийде”
Чоловіка цілу ніч не було вдома. Галина всі очі видивилася в нічне темне вікно, крізь яке ледве пробивалося тьмяне місячне сяйво й своїм віттям загадково похитувала старезна яблуня.
Мати повідомляла, що пoмиpaти не збирається, хоча й хвopіє. Що приходить до неї соцпрацівниця, і дівчинка з храму допомагає по господарству. Нічого не треба! Але! Сеpце дочки сповнилося любов’ю й жалістю. Вагалася-вагалася Валентина, проте зібралася й поїхала до матері. Везла великі сумки, забиті гостинцями. Все уявляла, як здивує маму, накривши для неї багатий стіл. А ввійшла в хату — і завмepла
Валю я знаю давно. Пам’ятаю її ще худенькою дівчинкою з тугими кісками, заплетеними замість стрічок шнурками від черевиків. Дівча прибігало до мене в бібліотеку, якою я тоді завідувала.
Через кілька тижнів сталась подія, якої вони з чоловіком чекали п’ять років. Сумнівів жодних – Настя вaгiтна. Чоловік був на сьомому небі, раз по раз повторював: – У хлопчика будуть сині очі й біляве волосся. Як у мене. Настя щовечора молилась: – Боже, пошли, щоб усе було так, як каже мій чоловік
Після того, як Настя влаштувалася на роботу в туристичну агенцію, перед нею відкрився зовсім інший світ! Приходила додому й захоплено розповідала своєму чоловікові: – Живуть же люди! Подорожують

You cannot copy content of this page