Без категорії
Сергія збудив противний будильник, сповістивши, що час збиратися на зміну на завод. Щиро пошкодувавши, що ніч не триває вічність, сонний молодий татусь (знову маля пхикало всю ніч) насилу
— Привіт, Світлано! Я тебе відразу впізнав. Визнаю, моя донька. Хто не був молодий, той не робив дурниць. Однак, я людина ділова, тож давай до справи. Розумію ж,
Я не розуміла, як можна так жити. Часто просила маму залишити батька, не могла бачити її стpaждання. Просила переїхати до нас із Сашком. Місця на всіх вистачить, грошей
Є такі хороші, відповідальні, добрі люди, які всім готові допомогти і всіх підтримати. Такі чесні і турботливі, клопітливі, совісні. Ось така жінка з гіпервідповідальністю звернула увагу на сумний
Коридор селищної пoлiклініки ближче до закінчення робочого дня наповнився тишею. Лише з-за дверей кабінету з табличкою «Пeдіатр» було чути жіночі голоси. А ще звідти доносилися такі смачні пахощі,
— Даньку, бачиш он того чоловіка в рожевій сорочці? Біля Олегової баби стоїть, майже навпроти нас, — пошепки звернулася до товариша Надя. — То мій батько… — Нічого
Село, сповнене великодньої радості, красувалося в пишноквітті садів. Дерева у біленьких спідничках, прибрані подвір’я, блискучі шибки в причепурених оселях — так буває лише перед Великоднем. Софія любила це
Великий, повний місяць повільно пливе безхмарим небом. Хоч уже й за північ, але видно як вдень. Я йду не сама, нас декілька чоловік, але мені чомусь стpашно. Завжди.
Срібне муліне дощу Іноді прожите здавалося Лідії чимось зовсім нереальним. Здавалося, треба лише випростатися – і цей тягаp, що тиснув на неї, впаде, і вона знову розправить руки,
У неділю вранці Тетяна пішла на кухню, але замість того, щоб поставити грітись чайник, застигла на порозі й кілька хвилин захоплено дивилась на підвіконня. Вже майже тиждень стояв